Слава ЗСУ!

Почувши телефонний дзвінок Чекаян встав і вийшов з кімнати.

Ауріка відкрила коробку і зазирнула всередину. У блискучій обгортці на самому дні лежала розмальована драконами книга. А з самого верху різнобарвними відтінками було написано:

Едуард Демидов

«Вічне кохання».

Ауріка раптом згадала, що їй треба було дочитати книгу до кінця. Так сказав їй Дракон в одному із її снів. Вона почала гортати сторінку за сторінкою, намагаючись знайти останню главу. У неї не було часу перечитувати весь роман. Треба було якнайшвидше знайти те, що так довго їй снилось. Ось нарешті. Ауріка сіла на ліжко і заглибилась у таємничий світ Драконів:

- Тепер настав той день, - голосно крикнув принц Дракону Великому. – День, коли я вб’ю тебе.

Дракон голосно засміявся, так, що з його величезної пащі посипалися іскри.

Дракон щосили дмухнув і все навколо запалало вогнем. Принц ледь встиг відскочити. Дракон знову дмухнув. Стовп пилу піднявся над головою принца. Бідолашний нічого не бачив. Тоді він схопив свій меч і щосили почав їм махати, намагаючись натрапити на Дракона. Та це було даремно.

Небо було затягнуте чорними хмарами, на небі щохвилини з’являлися блискавки. Від грому тряслися скали. Здавалося, ще мить, і вони розсиплються на дрібні камінці.

Аж раптом пішов дощ.

Стовп піску почав осідати, повітря стало прояснятися і принцові все легше було знайти Дракона. Раз у раз чіпляючи його своїм мечем, принц почав перемагати. На товстій Драконовій шкірі виступала кров.

Зібравши свої останні сили, принц підскочив і відрубав Дракону голову.

Ауріка закрила книжку. Це все вона вже бачила уві сні. Саме це. Але як воно могло потрапити у її підсвідомість, якщо вона ніколи не читала цієї глави.

В її очах потемніло. На хвилину Ауріка перестала розуміти, в якому саме з двох світів вона зараз знаходиться. Все навколо почало кружляти, а тіло перестало підкорятися розуму. Тримаючись за ліжко, дівчина спробувала встати. Але цим іще більше спровокувала свою хворобу.