Слава ЗСУ!

Ядвіга зітхнула.

- У нас все не так весело, як здається. Дора кидає нас, а вона, ти ж знаєш, вона – незамінна. Без неї театр розвалюється. А ми нікому не потрібні. Тепер треба примусити себе повернутися в реальне життя, знайти реальну роботу… Ти не уявляєш, як це важко. Після стількох місяців спільної праці! Ми вже вивчили один одного напам’ять. Я не уявляю, як житиму без грубих жартів Арсена, без підтримки Дракона, без щирості Ельзари, без Адріана…

Адріан відірвав погляд від малюнка Ельзари і подивився на Ядвігу. Вона лише сумно посміхнулась.

Адріан спеціально сів біля Ельзари. Він не хотів спілкуватися з Луїзою. Він, навіть, боявся дивитися їй в очі..

- Полковник Манєк! – відкривши двері, з порога крикнув полковник.

- Підполковник Шлангер!

За ними зайшла Жанна, яка лише тихо показала своє посвідчення капітана.

- Добрий день! – злякано сказала Ядвіга.

- Привіт, Луїзо! Ти теж тут? – помітивши у кутку Луїзу, привітався полковник.

Луїза махнула головою.

В очах Ельзари Баталової з’явився блиск. Їй сподобалось, як шикарно вони зайшли, з якою гордістю пред’явили свої документи. Вона не могла відвести від них очей.

- Пане Адріан, нам потрібно поговорити з вами! Дуже терміново! – промовила Жанна.

Адріан злякано подивився навколо. Здається, цих слів він боявся найбільше.

- Я прошу всіх інших залишити кімнату! – попросив Шланг.

- Це не кімната, це гримерна, - взявши свої речі, промовила Ядвіга і вийшла за двері.

Шланг уважно подивився на Ельзару, яка спокійно продовжувала малювати.

- Дівчино, вас це теж стосується!

Ельзара виразно подивилась на Шланга. Він подобався їй своєю грацією, шиком.

- Ви без запрошення увірвались в чужий театр, без стуку зайшли в гримерну, де взагалі то працюють люди, замість слів «Доброго ранку», ми чуємо, що ви підполковник Шлангер, і нарешті, замість слів «Чи не були б ви такі люб’язні вийти на декілька хвилин», я чую грубе звернення. Ви, мабуть, дуже галантний джентльмен. Дівчата, напевне, так і тануть від ваших слів.