Слава ЗСУ!

- Почекай, про кого ти говориш, про яку саме зґвалтовану?

- Ну-у-у, про Луїзу Рутен і тих шість убитих ґвалтівників. Ну, вони ще по сценарію якомусь убивали.

- А-а-а, я зрозумів. Ні, це справа не Городецького. Цю справу розслідує полковник Манєк з Шлангом. І вони її уже розкрили.

- Дійсно? І хто ж убивця?

- Хлопець, який грав принца. Адріан. Сьогодні вранці о сьомій він прийшов до відділку і в усьому зізнався. Навіть, погодився допомогти слідству і показати місця, де він скоював злочини.

- То можна далі не копати?

- Ні, не треба. Займайся своїми справами! Жанна (наш експерт) каже, що на цей раз інтуїція її точно не підвела. Той принц точно убивця. Є припущення, що він божевільний, бо він, навіть, сміявся, коли розказував про свої убивства. Уявляєш?

XV

Великі залізні двері відчинилися. Ауріка не повернула голови, але в її очах з’явився якийсь дивний блиск. В палату зайшов лікар і зв’язав Ауріці за спиною руки. Ауріка сиділа на підлозі і не пручалася. Вона знала, що це прийшов Едуард. Їй завжди зв’язували руки, коли він приходив.

Едуард Демидов приходив до Ауріки щодня вже близько двох неділь і щодня читав їй своє безсмертне творіння. Ауріка не розмовляла з ним. Навіть, не ворушилась, коли він читав, але Едуард точно знав, вона розуміє усе, що він читає. І хоча обличчя її не змінювалось, Едуард відчував, що в душі вона радіє там, де треба радіти, і плаче там, де треба плакати.

- Добрий день, Ауріко! – лагідно промовив Едуард Демидов і сів на стілець. – У мене гарні новини. Дві неділі тому твої друзі заарештували принца. Він сам в усьому зізнався. Сьогодні над ним відбувся суд. Присяжні вирішили, що він довічно сидітиме у в’язниці…

Ауріка нічого не відповіла.

- Мені залишилось дочитати тобі лише одну главу, останню, - сумно промовив Едуард. – Але якщо ти захочеш, я зможу почитати тобі і інші свої романи.