Слава ЗСУ!

Шланг теж засміявся.

- Мабуть, та дівка так захопила слідчих своїм детективом, що збила їх з пантелику.

- Ну все, годі, - крикнула Жанна. - Це рішення не оспорюється.

- Це ми ще подивимось, - промовив Шланг, - оспорюється воно чи ні...

- Не оспорюється, бо це не чиєсь прохання, а наказ мера. Ауріка - його донька.

- То так би й зразу сказала, - сумно зітхнув Шланг.

- Добрий день, - промовила Ауріка, зайшовши в кабінет Манєка .

- Добрий день, - радісно промовив Шланг. - Раді будемо співпрацювати з вами.

- Та невже? А я чула, що якась дурепа збиватиме вас з пантелику, - проязвила Ауріка. – Це ви, пане слідчий, так швидко змінюєте думку, чи просто боїтесь казати правду в очі?

Шланг розгублено подивився на Манєка.

- До речі, полковнику Манєк, щодо справи убитих братів, - продовжила Ауріка, - я голову нікому не задурювала. Це ваш відділ убивств щось там накрутив, бо, наскільки я знаю, у цій справі був замішаний син одного генерала, тому вони цю справу швиденько закрили...

- А ти свого рота прикрий! – раптом крикнув Шланг. – Хамка! Ти що вирішила нам свій характер показати чи життю нас навчити. Та хто ти така? Як ти смієш з нами так розмовляти? Полковник старший за тебе і не на один десяток. Якби не твій батько, то з тобою тут, навіть, говорити ніхто б не схотів.

Дівчина подивилася навколо, і зрозумівши, що ніхто не збирається за неї заступатись, сіла за стіл і почала щось писати.

Манєк збентежено подивився на Шланга. Їм обом чомусь здалося, що вони працюють останній день.

- Що, пишеш таткові листа? – нарешті запитав Шланг. – Про те, які ми всі тут погані і несправедливі.

- Ні, - тихо відповіла Ауріка.

- От і добре, - полегшено зітхнув Манєк. – Ну то що, приступаємо до справи?

- Так, - погодилась Жанна. - Я вчора вже ввела Ауріку в курс наших справ.