Слава ЗСУ!

Дракон вийшов і тихо закрив за собою двері.

- Ну і що?

- Потім він приготував вечерю. Таку смачну. Ми говорили, він розповідав про своє життя, про...

- Ну, то ви кохалися чи ні? – вже не витерпіла Ельзара.

- Ну звісно, що так! – зашарілась Меланія.

- То з цього і починай, а то вона мені про вечерю...

- Це було неймовірно! Він чуйний, лагідний, відчував кожний мій рух, кожний подих. Він такий... Я так його кохаю.

- Кого це ти так кохаєш? – запитав Дракон, зайшовши в кабінет директора.

- Та, є там один хлопець, - фліртуючи, промовила Меланія.

Вона підійшла до свого коханого, і він лагідно її поцілував. Ельзара сиділа на дивані, і слідкувала за кожним його рухом.

- А ще я чув, що той хлопець відчуває кожний твій рух і дотик. Мабуть, неймовірний хлопець, - продовжував Дракон.

- А-а-а, то ти підслуховував нашу розмову?

- Ні, що ти, кохана, я довіряю тобі, і твоїй найкращій подрузі, просто ви дуже голосно говорили. Особливо, про неймовірну ніч.

- Ну, я сподіваюсь, що сьогоднішня ніч буде не менш чудовою, - радісно промовила Меланія.

- Ні, вибач.

- Що сталося? – не зрозуміла Меланія.

- Просто в моєму житті останнім часом стільки всього сталося, що сьогодні вночі я маю побути сам, - пояснив Дракон. – А ти можеш запросити в гості Ельзару, подивитесь телевізор, купите чіпсів... Ельзаро, ночуватимеш у нас?

- Так, чудова ідея, - погодилась Ельзара.

- А де доктор Гофман?

- Він в операційній.

- Ні, операція закінчилась сім хвилин назад.

- Діано, ви мене шукаєте? – почувся голос головного лікаря.

- Докторе, я хотіла поговорити з вами.

- Так, Діано, я тебе слухаю.

- Я перевіряла комп’ютерні файли і дещо знайшла. Вночі, о дванадцятій ночі, в нашу лікарню прийшов запит на хворих з травмою голови.