Слава ЗСУ!

Жанна опустила очі. Ні, звісно ні. Це в своїх почуттях можна бути впевненим на сто процентів, а хіба знаєш, чого чекати від інших.

- Вибачте, - тихо промовила Жанна.

- Нічого, - відповіла дівчина. – Просто коли знаходишся хоч деякий час між двома світами, починаєш дивитися на життя іншими очима.

- Де сталося зґвалтування? – запитав Шланг.

- В лісі?

- Скільки було ґвалтівників ?

Дівчина знову подивилася на стелю.

- Я не пам’ятаю, - тихо відповіла вона.

Здавалося, що все закінчилося. Все в минулому. Рани на тілі скоро загояться. Лікарі кажуть, що шрами будуть майже непомітні. Тільки от в душі залишиться величезний шрам... від болі, від ненависті... Боже, як важко це пережити.

Луїза закрила очі і перед її очима знову з’явився той темний ліс, ті дикі голодні чоловіки, і той незгасаючий біль.

Очі дівчини були закриті. По щокам текли сльози.

- Та як ви посміли допитувати її? Хто вас сюди пустив?

Луїза злякано відірвалась від своїх жахливих спогадів. Перед нею стояла Шейна.

- Як ти? Вони не дуже на тебе тиснули? – ніжно запитала вона Луїзу.

- Ні...

- Негайно ідіть звідси. Я відповідальна за неї, і я забороняю вам приходити сюди і травмувати її і без того слабку психіку.

- Будь ласка, лише кілька запитань, - прохала Жанна.

- Ні, - кричала Шейна і випихала Манєка та його друзів з палати. – Завжди думаєте лише про себе.

- У нас же слідство...

- А у нас лікування.

- Назви їх імена, хоч декілька, - тихо промовила до хворої Ауріка, яка нібито нагнулась, щоб взяти сумочку.

Луїза знову закрила очі.

- Швидше, благаю...

- Влас... Роман...

- Ах ти паскуда. Ану геть звідси, - крикнула Шейна, штовхнувши Ауріку. – Я на вас всіх скарги понаписую.