Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Вечори на хуторі біля Диканьки

«Батьку!» скрикнула Катерина, обійнявши і поцілувавши його: «не будь невблаганний, прости Данила: він не засмутить більше тебе!»

«Задля тебе тільки, моя дочко, прощаю!» відповів він, поцілувавши її і блиснувши дивно очима.

Катерина трохи здригнулась: чудний їй здався і поцілунок, і дивніш блиск очей. Вона сперлася ліктем на стіл, на якому перев'язував поранену свою руку пан Данило, думаючи, що негарно і не по-козацькому зробив, попросивши прощення, не бувши ні в чому винний.


IV

Блиснув день, та не сонячний: небо хмурилося, і дрібний дощ сіявся на поля, на ліси, на широкий Дніпро. Прокинулася пані Катерина, та не радісна: очі заплакані, і вся вона смутна й неспокійна. «Чоловіче мій милий, чоловіче любий, дивний мені сон снився!»

«Який сон, моя люба пані Катерино?»

«Снилося мені, дивно, далебі, і так живо, неначе наяву, снилося мені, що батько мій є та сама потвора, яку ми бачили в осавула. Та прошу тебе, не вір у сон: які дурниці не приверзуться! Неначе я стояла перед ним, тремтіла вся, боялася, і від кожного слова його стогнали мої жили. Коли б ти чув, що він говорив…»

«Що ж він говорив, моя золота Катерино?»

«Говорив: ти глянь на мене, Катерино, я гарний! Люди даремно кажуть, що я поганий. Я буду тобі добрим чоловіком. Глянь, як я позираю очима! Тут навів він на мене вогняні очі, я скрикнула й прокинулася».

«Так, сни багато говорять правди. Одначе, чи знаєш ти, що за горою не так спокійно. Здається, чи не ляхи стали з'являтися знову. Мені Горобець прислав сказати, щоб я не спав. Даремно тільки він турбується; я й без того не сплю. Хлопці мої за цю ніч зробили дванадцять засік. Посполитство будемо частувати свинцевими сливами, а шляхтичі потанцюють під батогами».

«А батько знає про це?»

«Сидить у мене на шиї твій батько! я досі розгадати його не можу. Багато, мабуть, він гріхів наробив у чужій землі. Що ж, справді-таки, за причина: живе з місяць, і хоч би раз розвеселився, як справжній козак! Не схотів випити меду! чуєш, Катерино, не схотів випити меду, що я витрусив у брестівських жидів. Гей, хлопче!» крикнув пан Данило: «збігай, малий, у погріб, та принеси жидівського меду! Горілки навіть не п'є! Що маєш робити! мені здається, пані Катерино, що він і в господа Христа не вірує. Га! як тобі здається?»

«Бог знає, що говориш ти, пане Даниле!»

«Дивно, пані!» говорив далі Данило, беручи глиняний кухоль від козака: «погані католики навіть дуже охочі до горілки; самі тільки турки не п'ють. Що, Стецьку, багато хильнув меду в підвалі?» ' «Покуштував тільки, пане!»

«Брешеш, собачий сину! бач, як мухи обсіли вуса! я по очах бачу, що хильнув з піввідра. Ех, козаки! що за завзятий народ! на все готовий для товариша, а хмільне висушить сам. Я, пані Катерино, щось давно вже був п'яний. Га?»

«Ото давно! а минулого…»

«Не бійся, не бійся, більше кухля не вип'ю! а от і турецький ігумен влазить у двері!» промовив він крізь зуби, побачивши тестя, який пригнувся, щоб увійти в двері.

«А що ж це, моя дочко!» сказав батько, скидаючи з голови шапку і поправивши пояс, на якому висіла шабля з чудовими самоцвітами: «сонце вже високо, а в тебе обід не готовий?»

«Готовий обід, пане батьку, зараз поставимо! виймай горщик з галушками!» сказала пані Катерина старій служниці, що витирала дерев'яний посуд. «Стривай, краще я сама вийму», вела далі Катерина: «а ти поклич хлопців!»

Усі сіли на долівці кружка: проти покуття пан батько, по ліву руку пан Данило, по праву пані Катерина і десять найвірніших молодців у синіх та жовтих жупанах.

«Не люблю я цих галушок!» сказав пан батько, трохи поївши і поклавши ложку: «ніякого смаку нема!»

«Знаю, що тобі краща жидівська локшина», подумав про себе Данило. «Чому ж, тестю», казав він уголос: «ти кажеш, що смаку немає в галушках? Погано зварені, чи що? моя Катерина так варить галушки, що й гетьманові зрідка доводиться їсти такі. А гребувати ними нічого. Це християнська страва! Усі святі люди й угодники божі галушки їли».

Ані слова батько; змовк і пан Данило.

Подали смаженого кабана з капустою і сливами. «Я не люблю свинини!» сказав Катеринин батько, вигрібаючи ложкою капусту.

«Чому ж не любити свинини!» сказав Данило: «тільки турки та жиди не їдять свинини».

Ще суворіше нахмурився батько.

Тільки саму лемішку з молоком і їв старий батько і потяг замість горілки з фляги, що була в нього за пазухою, якусь чорну воду.

Пообідавши, заснув Данило молодецьким сном і прокинувся тільки надвечір. Сів він і почав писати листи у козацьке військо; а пані Катерина почала гойдати ногою колиску, сидячи на лежанці. Сидить пан Данило, дивиться лівим оком на писання, а правим у віконце. А з віконця далеко виблискують гори й Дніпро. За Дніпром синіють ліси. Миготить зверху проясніле нічне небо; та не далеким небом і не синім лісом милується пан Данило, дивиться він на мис, що видався з берега, з чорним старим замком на ньому. Йому здалося, наче блиснуло в замку вогнем вузеньке віконечко. Та все тихо. Це, мабуть, привиділося йому. Чути тільки, як глухо шумить унизу Дніпро і з трьох боків, один по одному, віддаються удари раптово пробуджених хвиль. Він не бунтує. Він, як дід, бурчить і нарікає; йому все не любе; все змінилося навколо нього; тихо ворогує він з прибережними горами, лісами, лугами і несе на них скаргу в Чорне море.

Попередня
-= 52 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 70.

Останній коментар

Кабан 20.03.2018

Твоя мака и батя Туфта а це класика


Роман 18.12.2017

прекрасно


Я 10.12.2017

ДУЖЕ І ДУЖЕ ЧУДОВИЙ ТВІР, дуже
сподобався


Додати коментар