Слава ЗСУ!

Той гук дедалі дужчав, ставав виразнішим. Небезпека - хоч би яка вона була - неухильно наближалася!

На обличчях подорожніх застиг жах. Не становив винятку і Колхаун: він уже й не пробував жартувати. Всі очі прикипіли до низького, затягнутого хмарами неба та до величезних чорних стовпів, що насувалися на обоз, неначе намислили розтрощити його.

В цю моторошну мить подорожні раптом почули крик з протилежного боку, і, хоч у ньому теж звучала неприхована тривога, всім трохи полегшало на душі.

Обернувшись туди, вони побачили вершника, що скакав учвал просто_до них.

Кінь був чорний, як сажа; так само чорний був і вершник, навіть на обличчі. Та його однаково впізнали: це був той самий незнайомець, слід ласо якого вів їх через прерію.

Жінки бистріші на розум, ніж чоловіки, і дівчина в кареті перша впізнала вершника.

- Вперед! - гукнув він, тільки-но опинився на відстані, з якої подорожні могли його почути.- Вперед, мерщій уперед!

- Що це діється? - спитав плантатор, охоплений панічною тривогою.- Нам щось загрожує?

- Так. Я не сподівався цього, коли залишив вас. Тільки діставшись до річки, побачив, що насувається небезпека.

- Яка?

- Норд.

- Ви маєте на увазі бурю?

- Так.

- Ніколи не чув, щоб норд був небезпечний,- обізвався Колхаун,- хіба що кораблям у морі. Я знаю, він несе холод, але...

- І багато чого гіршого, ніж холод, сер,- перебив його вершник.- Ви пересвідчитеся на собі, якщо не поквапитесь уникнути його... Містере Пойндекстере,- знову обернувся він до плантатора, і голос його звучав нетерпляче й наполегливо,- повірте мені, що вам і всім вашим супутникам загрожує велика небезпека. Норд не завжди такий страшний, але цей... Погляньте отуди. Ви бачите ті чорні стовпи?

- Ми вже дивились на них і ніяк не могли зрозуміти, що це таке.

- Не в них річ, вони тільки провісники бурі. Подивіться далі. Бачите оту чорну хмару, що розходиться по небу? Ото її і слід боятися. Я не хочу наганяти на вас зайвого страху, але мушу застерегти: ця хмара несе смерть! Вона шириться і суне просто сюди. Єдиний порятунок від неї - це швидкість. Якщо ви не поквапитесь, буде надто пізно. За десять хвилин вона накриє вас, і тоді... Не баріться, сер, благаю вас! Накажіть своїм візникам поганяти чимдуж! Так велить вам саме небо!

Після таких невідступних закликів плантаторові й на думку не спало щось заперечувати. Він звелів обозові негайно рушати і гнати щодуху.

Тварин, як і людей, заполонив такий жах, що візникам навіть не довелося пускати в діло батоги.

Карета й група вершників, як і раніше, їхали попереду. Незнайомець відстав від них і тримався за фургонами, так ніби охороняв караван від загрози, що насувалася ззаду. Час від часу він спиняв коня, озирався, і щоразу його погляд виказував дедалі більшу тривогу.

Помітивши це, плантатор під'їхав до нього й запитав :

- Небезпека ще не минула?

- На жаль, не можу сказати нічого втішного,- відповів той.- Я сподівався, що вітер змінить напрям.

- Вітер, сер? Та його ж немає. Ані війне.

- Тут немає. А отам - справжній буревій, і він мчить просто на нас... О небо, він щомить наздоганяє нас! Навряд чи ми встигнемо переїхати згарище.

- Що ж робити? - вигукнув плантатор, ще дужче наляканий цією звісткою.

- Ваші мули не можуть рухатися швидше?

- Ні, на більше вони просто нездатні.

- Тоді боюся, що ми таки не встигнемо! Дійшовши такого лиховісного висновку, незнайомець

знову спинився й став дивитися на чорні смерчі, ніби визначаючи, з якою швидкістю вони наближаються.

Різкі зморшки, що лягли коло його уст, виказували не просто досаду, а щось більше.

- Ні, не встигнемо! - вигукнув він, рвучко обернувшись.- Вони посуваються швидше за нас, куди швидше. У нас немає ніякої надії втекти від них.

- О Боже, сер! Невже загроза така страшна? Хіба не можна нічого зробити, щоб уникнути її?

Незнайомець відповів не одразу. Він якусь хвилю мовчав і, здавалося, щось обмірковував; погляд його вже не звертався до неба, а перебігав по фургонах.

- Невже немає жодного способу врятуватися? - спитав плантатор з нетерпінням людини, якій загрожує небезпека.

-- Є! - радісно відказав вершник, так ніби в нього нарешті сяйнула щаслива думка.- Є один епосі б. Я просто не подумав про нього раніше. Ми не зможемо втекти від буревію, але уникнути небезпеки зможемо. Хутчій, містере Пойндекстере! Звеліть своїм людям закутати голови мулам - і коням теж,- а то їх засліпить, і вони показяться. Ковдри, плащі - все згодиться. А тоді нехай люди поховаються у фургонах і щільно позапинають їх з усіх боків. Про карету я подбаю сам.