Слава ЗСУ!

- Недалеко звідси, по той бік чагарів.

- Куди ж вона могла їхати? Хіба там є якесь житло?

- Є одне хакале. Я тільки чула про нього. Пойндекстер обертається до одного з вершників, що розуміє по-іспанському.

- Що таке хакале?

- Так вони називають свої халупи.

- А хто там живе, в тому хакале?

- Don Mauricio, el mustenero.

- Моріс-мустангер! - тут-таки пояснює той самий перекладач.

Серед гурту вершників перебігає радісний гомін. Після двох днів упертих, але марних пошуків вони нарешті натрапили на слід - на слід убивці!

Ті, що позлазили з коней, миттю" опиняються в сідлах. Усі підібрали поводи й готові рушити далі.

- Ми не хотіли б бути настирливими, міс Мартінес,- гадаю, таке ваше прізвище? - але ви повинні провести нас до того місця.

- Для цього мені доведеться трохи збочити з дороги, але нехай. їдьмо, сеньйори! Якщо вам так потрібно туди, я проведу вас.

Ісідора знов перетинає смугу заростей, а слідом за нею, розтягтись довгою вервечкою, їде сотня вершників.

Нарешті вона спиняє коня на західному краю хащі. Попереду до самої долини Аламо лежить відкрита прерія.

- Погляньте туди! - мовить мексиканка, показуючи в напрямі річки.- Бачите на обрії темну цятку? То верхівка кипариса, що росте в долині Аламо. їдьте просто на нього. Там є виярок, яким ви спуститесь у долину. А трохи далі побачите й хакале, про яке я вам казала.

Нетерплячі вершники не чекають дальших настанов. Майже забувши про свою провідницю, вони пускаються вчвал по рівнині, просто до того кипариса.

Та один з вершників затримується біля Ісідори - не той, що веде загін, а інший, хоча й не менш від нього зацікавлений таким поворотом подій. А може, ще й більше, оскільки це стосується жінки, яку бачила мексиканка. Він знає мову Ісідори майже так само, як і свою рідну.

- Скажіть мені, сеньйорито,- схвильовано й мало не благально питає він, під'їхавши ближче до неї,- чи не примітили ви коня, на якому їхала та жінка?

- Ще б пак, сеньйоре! Такого коня не можна не примітити.

- Якої він масті? - насилу зводячи подих, запитує вершник.

- Un musteno pintojo.

- Плямистий мустанг! Боже мій! - вихоплюється в Кассія Колхауна чи то крик, чи то стогін, і в наступну мить він уже скаче шаленим чвалом навздогін загонові, а Ісідорі стає ясно, що і в його серці буяє той пекельний вогонь, який здатна загасити тільки смерть.

Розділ LXI ЗЕМНИЙ АНГЕЛ

Кваплива й несподівана втеча суперниці вразила Луїзу Пойндекстер, мов якесь чудо. Вона вже сиділа в сідлі, готова вдарити острогами красуню Луну, але не встигла зробити цього, бо раптом завмерла, осягнувши розумом щойно пережите.

Лише за хвилину перед тим, зазирнувши до хатини мустангера, вона побачила цю жінку, що, судячи з усього, почувала себе там як удома й була повноправною господинею і самої оселі, і її власника.

То як же зрозуміти її раптову втечу? Чому в її погляді палала така люта ненависть? Чому не владна впевненість, не свідомість своєї перемоги?

Ні погляд, ні поведінка Ісідори не завдали молодій креолці сподіваної образи, а навпаки, сповнили її серце таємною втіхою. І замість податися слідом за мексиканкою чи куди-інде, Луїза Пойндекстер знов зіскочила з сідла і ввійшла до хатини.

Побачивши бліде обличчя й безтямні очі хворого, молода креолка на мить забула всі свої кривди.

- О Боже, Боже! - вигукнула вона, підбігаючи до ліжка.- Моріс... він поранений... умирає... Хто ж це його так?

У відповідь почулося лише безладне бурмотіння.

- Морісе! Морісе! Озовися до мене! Хіба ти не впізнаєш мене? Я Луїза, твоя Луїза! Ти ж сам мене так називав. Скажи це знову, ну скажи!

- 0 ангели небесні, ви прекрасні... прекрасні... Атож, ви тішите око... Та не кажіть, що таких, як ви, нема на землі, вони є, є... Я сам знаю... і не одного... але є один такий, що до нього далеко вам усім тут на небі!.. Це я про красу... про доброту я не кажу... Ні, ні, доброта - то зовсім інша річ...

- Морісе, любий Морісе! Чому ти таке говориш? Ти ж не на небі, ти тут, зі мною, з твоєю Луїзою.

- Ні, я на небі... на небі... Але я не хочу... хай там що вони кажуть... не хочу, бо тут немає її!.. Може, тут і добре, але без неї - ні... Мені більш нічого не треба... аби тільки вона була тут... Ви чуєте, ангели? Чого ви кружляєте коло мене?.. Ви прекрасні, це правда, але жоден із вас не зрівняється з нею, з моїм ангелом!..

Та є й диявол... теж прекрасний диявол... але я не про нього... Я кажу тільки про ангела прерій...