Слава ЗСУ!

- Та ні, не він. Це його слуга.

- Гей, хто там за хатиною! Пильнуйте добре. Ми ще не знайшли його. Тож глядіть, щоб і кота не пропустили... А тепер слухай ти, негіднику! Хто там усередині?

- Хто всередині? Цебто в хатині?

- Відповідай, клятий бевзю, коли тебе питають! - каже Трейсі, оперізуючи свого бранця мотузкою.- Хто є всередині хатини?

- О Боже! Як припече, то затанцюєш. Ну, по-перше, там мій хазяїн...

- Стривайте, а це що? - запитує Вудлі Пойндекстер, який щойно над'їхав і побачив плямисту лошицю.- Та це ж... це ж мустанг нашої Лу!

- Саме так, дядечку,- підтверджує Кассій Колхаун, що приїхав разом з ним.

- Хто ж його сюди пригнав?

- Мабуть, сама Лу.

- Яка дурниця! Ти жартуєш, Касе?

- Ні, дядечку, я серйозно.

- Ти хочеш сказати, що моя дочка була тут?

- Була тут і тепер тут, я певен.

- Це неможливо!

- То погляньте отуди!

Двері тільки-но відчинили. Всередині хатини видно жіночу постать.

- Боже праведний! Моя дочка!.. Пойндекстер злазить з коня і квапливо йде до хатини, слідом за ним - Колхаун. Обидва заходять.

- Луїзо, як це розуміти?.. О, тут поранений! Це він?.. Генрі? - Ще не діставши відповіді, плантатор помічає синові плащ та капелюх.- Він! Живий! Хвалити Бога! - І рвучко ступає до ліжка.

Та радість його ту ж мить згасає. Бліде обличчя на подушці - не синове. З грудей нещасного батька вихоплюється глухий стогін, і він, заточуючись, відходить від ліжка.

Здається, й Колхаун так само вражений. Але з його уст злітає крик жаху. Знічено скулившись, він тихенько вислизає з хатини.

- Боже милий, що це? - тяжко дихаючи, насилу вимовляє плантатор.- Ти можеш мені пояснити, Луїзо?

- Ні, батьку, не можу. Я тут усього кілька хвилин. А його застала отакого,як бачиш. У нього гарячка, і він марить.

- А... а Генрі?

- Я ще нічого не знаю. Коли я приїхала, містер Джеральд був сам. Той чоловік, що надворі, кудись виходив і оце тільки-но повернувся. Я не встигла розпитати його.

- Але як... як ти тут опинилась?

- Я -не могла лишатися вдома. Просто несила було сидіти далі між чотирьох стін і нічого не знати. Це справжній жах - бути самій у цілому домі й весь час думати, що мій нещасний брат... О Боже, Боже!..

Пойндекстер розгублено дивиться на дочку, але в очах його німе запитання.

- Я подумала: а може, Генрі тут.

- Тут?.. Але як ти дізналася про цю хатину? Хто показав тобі дорогу? Ти ж тут сама!

- Ах батьку, я знала дорогу. Пригадуєш той день у прерії, коли мене понесла моя Луна? Вона тоді забігла аж у ці місця, ще й далі. А коли ми з містером Джеральдом поверталися, він сказав мені, що тут його оселя. От я й подумала, що зможу сама знайти сюди дорогу.

З обличчя Пойндекстера все ще не сходить розгублений вираз, проте до нього долучаються й ознаки іншого почуття: брови похмуро зсуваються до перенісся, і між ними залягає глибока зморшка. Та яка чорна думка точить йому душу, він не каже.

- Мені дивно, що ти могла таке вчинити, дочко. Це непристойно... навіть небезпечно. Ти повелась, як легковажне дівчисько. Зараз же їдь звідси! Тут не місце для порядної дівчини. Сідай на свою лошицю - і додому. Хтось поїде з тобою. Можливо, тут станеться щось таке, чого тобі не треба бачити. Тож їдь, не барися!

Батько йде до дверей, і дочка з видимою неохотою рушає за ним, а потім так само знехотя бреде до своєї плямистої лошиці.

Тим часом вершники вже позлазили з коней і стоять на лужку перед хатиною. Тут зібралися всі: Колхаун уже встиг розповісти, в якому стані господар, тож тепер їм немає потреби чатувати навколо.

Вони стоять купками; хто мовчить, хто розмовляє. Найбільший гурт збився коло Феліма, що лежить на траві міцно зв'язаний. Але говорити йому не заборонено, і прибульці запитують його про те чи те, хоча й не дуже вірять його відповідям.

Коли з хатини виходять батько з дочкою, всі мовчки обертаються до них. Одначе кожному не терпиться дізнатись^ що воно все означає. Про це свідчать їхні погляди.

Багато хто бачив дочку плантатора й раніше, і, певна річ, усі не раз чули про неї і знають її ім'я. Отож усі прикро здивовані, навіть вражені, побачивши її тут. Сестра вбитого в оселі убивці!

Тепер вони як ніколи раніш переконані, що мустангер убивця. Колхаун приніс із хатини свіжі відомості, які начебто підтверджують це. Він розповів про плащ та капелюх убитого і про самого вбивцю, тяжко пораненого у смертельному двобої.

То чому ж Луїза Пойндекстер опинилася тут, та ще й сама? Чому з нею немає ні слуги, ні когось із родичів? Адже вона тут гостя - це видно з усього.