Слава ЗСУ!

Десь за тиждень після того, як плантатор з Луїзіани приїхав у свій новий дім, на парадному плаці перед фортом Індж, звернувши погляди на гасієнду Каса-дель-Корво, стояли троє офіцерів.

Усі вони були молоді - найстаршому не більш як тридцять років. Дві поперечні нашивки в нього на погонах свідчили, що це капітан; другий, з однією нашивкою, був старший лейтенант, а третій, наймолодший, судячи з його чистих погонів, не дослужився ще й до лейтенанта.

Вони саме були вільні від служби й знічев'я завели розмову про нових мешканців Каса-дель-Корво, тобто про плантатора з Луїзіани та його сім'ю.

- Буде щось ніби новосілля,- сказав піхотний капітан, маючи на увазі запрошення, що стосувалося всіх офіцерів гарнізону.- Спершу обід, потім танці - неабияка подія! Певне, побачимо там усіх місцевих аристократів і красунь.

- Аристократів? - засміявся лейтенант драгунів.- Гадаю, таких тут небагато набереться, а красунь, мабуть, і ще менше.

- Ви помиляєтесь, Генкоку. На берегах Леони вистачає і тих, і тих. Сюди прибилося кілька добре відомих у країні родин. І вже без сумніву, вони будуть на святі в Пойндекстера. Коли ж говорити про аристократів, то сам господар там такий аристократ, що вистачить на всіх гостей. Що ж до красунь, то я ладен закластися, що його дочка перевершить усіх в окрузі. Інтендантовій племінниці вже не бути тут першою красунею.

- О-он як? - протягло мовив наймолодший офіцер, з кінних стрільців, і в тоні його вчувалося, що капітанові слова дошкулили йому.- Виходить, ця міс Пойндекстер має бути з біса гарна.

- Атож, вона справді на диво гарна, коли залишилась така сама, якою я бачив її востаннє на балу в Лафурша. Там було кілька молодих креолів, то вони так упадали коло неї, що мало не дійшло до дуелі.

- То вона кокетка? - з осудом запитав стрілець.

- Аж ніяк, Кросмене. Зовсім навпаки, повірте моєму слову. Вона дівчина поважна і, гадаю, дасть відкоша кожному, хто спробує повестися з нею запанібрата. Горда, як і її батько! Це в Пойндекстерів спадкове.

- Дівчина якраз для мене,- жартівливо мовив молодий драгун.- Коли вона й справді така гарна, як ви кажете, капітане Слоумене, мені не лишається нічого іншого, як закохатись у неї. Я ж бо, на відміну від Кросмена, ще не попався ні в чиї тенета. І хвалити Бога!

- Ось що, Генкоку,- відказав йому піхотний капітан, чоловік поміркованої вдачі,- я не люблю битись об заклад, але ладен поставити будь-які гроші: побачивши Луїзу Пойндекстер, ви такого більш не скажете, якщо, звісно, не покривите душею.

- Отакої, Слоумене! Даремно ви за мене турбуєтесь. Я не раз бував під вогнем прекрасних очей, і мені нема чого боятися.

- Але не таких прекрасних.

- Чортівня якась! Ви змушуєте чоловіка закохатися в цю дівчину, ще й не бачивши її. Мабуть, вона справді рідкісна, незрівнянна красуня.

- Атож, саме така вона була, коли я бачив її востаннє.

- А коли ж це було?

- Бал у Лафурша? Стривайте, зараз пригадаю... Років з півтора тому. Ми саме повернулися з Мексики. Вона тоді тільки-но почала показуватись у світі. Як ото мовиться: «Зійшла нова зоря на небозводі, народжена для слави, осяйна».

- Півтора року - чимало часу,- розважливо сказав Кросмен,- а надто для дівчини, та ще й креолки. Вони ж бо часто вискакують заміж, коли ще й шістнадцяти не мине. Чи не втратила її краса своєї свіжості?

- Гадаю, що ні. Я міг би піти туди пересвідчитись, та їм тепер, мабуть, не до гостей: готуються до свята. А от наш майор уже побував у Каса-дель-Корво й повернувся в такому захваті від краси міс Пойндекстер, Що пані майорша мало не наскубла йому чуприну.

- Ну, капітане Слоумене! - вигукнув драгунський лейтенант.- Слово честі, ви так розпалили мою цікавість, що я вже майже закоханий у ту Луїзу Пойндекстер.

- Та перше ніж ви закохаєтесь остаточно,- серйозно мовив каштан,- дозвольте мені застерегти вас. У красуні є сторож, такий собі лихий дух.

- Певне, брат? Так звичайно говорять про брата.

- Брата вона має, але це не він. її брат - добрий, благородний юнак, єдиний із знайомих мені Пойндекстерів, кого не точить власна гордість.

- Тоді аристократичний батько? Ну, навряд чи він буде проти того, щоб поріднитися з Генкоками.

- А от я цього не певен. Адже Генкоки - янкі з півночі, а він - гордий південець! Та я мав на думці не старого Пойндекстера.

- Хто ж тоді той лихий дух? Чи, може, він справді

не людина, а дух?

- Та ні, людина, принаймні на вигляд. Це її кузен, досить неприємний тип. Звуть його Кассій Колхаун.

- Я начебто десь чув це ім'я.

- Я теж,- докинув стрілець.