Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Вершник без голови

Та її піднесений настрій тривав недовго - лише доти, доки його живили нові, цікаві враження. Знов їдучи квітчастою прерією, дівчина замислилась, і раптом у неї майнула одна думка, від якої аж похололо серце.

Може, вона згадала про свого батька, брата та друзів, яких змусила так довго непокоїтись за її долю? Чи злякалася, що її поведінка може здатись легковажною?

Ні, аж ніяк. Темна тінь набігла на Луїзине чоло посеред квітучої прерії від зовсім іншої, куди боліснішої думки. Цілий той день - і тоді, коли їхали з форту, і наздогнавши її серед прерії, і рятуючи від небезпеки під час втечі, і коли вони стояли на березі озера, а потім разом верталися через прерію, і в своїй скромній оселі,- одне слово, скрізь і весь час,- її супутник був дуже чемний до неї, поводився, як справжній джентльмен, і не більше!



Розділ XVIII РЕВНОЩІ ХОДЯТЬ НАЗИРЦІ

Із більш як сорока вершників, що вирушили на допомогу Луїзі, лише кілька чоловік заглибились далеко в прерію. Втративши з очей табун диких кобилиць, плямисту лошицю й мустангера, вони почали губитися один від одного і невдовзі розтеклися по широкій рівнині - поодинці, по двоє, а то й купками по троє-четверо. Більшість їх, не маючи ніяких мисливських навичок, дуже скоро збилися зі сліду мустангів і подалися за іншим слідом, можливо, того ж таки табуна, але давнішим.

Загін драгунів на чолі з молодим офіцером, недавнім випускником військової школи у Вест-Пойнті, також збився на хибний слід, а за ним потяглись і всі, хто їхав позаду.

Місцевість, де йшли пошуки, була нерівна, то там, то там помережана пасмугами чагарів. За тими чагарями та узвишшями розрізнені купки шукачів скоро перестали бачити одна одну, і хвилин через двадцять після того, як вони вирушили, дикий птах, ширяючи у високості, міг би вгледіти з півсотні вершників, що виїхали в дорогу гуртом, а тепер чимдуж мчали в різні боки.

Лише один з них не збився зі сліду. Він весь час їхав самотою на дужому рудому коні, хоча й не вельми гарному, зате прудкому й витривалому. Синій сюртук напіввійськового крою і синій же кашкет виказували в тому вершникові відставного кавалерійського капітана Кассія Колхауна. І то був справді він, єдиний, хто не згубив сліду і чимдуж мчав уперед, підганяючи свого рудого хлистом та острогами. Та й самого його підганяла думка, гостріша за остроги, змушувала напружувати всі сили, щоб досягти мети.

Витягши вперед шию, мов голодний гончак, він летів тим слідом, сподіваючись, що наслідки гонитви винагородять його за все.

Які то мають бути наслідки, Колхаун і сам до ладу не знав, але з того, як він час від часу поглядав на сідельні кобури, з яких стриміли руків'я двох револьверів, неважко було зрозуміти: в душі його визрівав якийсь лихий замір.

Можливо, Колхаун також давно втратив би слід, коли б не одна щаслива для нього обставина: сліди обох коней були йому знайомі. Один з них, більший, він пам'ятав з болісною виразністю. Він бачив відбитки цих копит на чорній землі вигорілої прерії. Якесь підсвідоме чуття підказало тоді Колхаунові запам'ятати слід мустангера, і тепер він одразу його впізнав.

їдучи знайомими слідами, відставний каштан дістався чагарів і невдовзі виїхав на галявину, де так несподівано зупинилась була плямиста лошиця. Досі він читав сліди впевнено, але тепер збився. Відбитки підків так само чітко вирізнялися серед слідів, залишених копитами диких кобилиць, але підковані коні вже не скакали чвалом - вони, мабуть, спинилися тут і стояли поряд.

Куди ж далі? Серед слідів дикого табуна вже не було видно відбитків підків, не бачив він їх і ніде поблизу. Земля навколо була тверда, всіяна дрібним камінням. На ній могли залишити сліди тільки коні, що скачуть гінким чвалом, а не біжать підтюпцем. А саме так, підтюпцем, рушили звідти плямиста кобила та мустангерів гнідий, і так вони пройшли з сотню ярдів, перш ніж знову помчали вчвал до озера.

Колхаун не знав, що й думати. Він кружляв і кружляв по галявині, рушав слідом диких кобилиць, тоді знову вертався назад і ніяк не міг визначити, куди подалися далі підковані коні. Його вже брав розпач, коли раптом він побачив самотнього вершника, що наближався, їдучи тим самим слідом.

Відставний капітан одразу впізнав вершника. Той величезний чоловік у грубому вбранні, з довгою бородою, що сягала ґудзиків на його вицвілій куртці, верхи на неймовірно вбогій шкапі, гіршої за яку не знайшлося б на сто миль довкола, був його давній знайомий. Кассій Колхаун знав Зебулона Стампа, так само як і той його, ще тоді, коли обидва вони не ступали на землю Техасу.

Попередня
-= 48 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.

Останній коментар

  19.11.2015

норм множа читать тюльки 134 сторінка трагична і страшна


  17.11.2015

Читай онлайнзнайди книгу до душі...


anonymous16396 17.07.2015

Прекрасна книга для тих хто бажає відкривати нові світи у безмежному просторі прерій та життів людей сповненених пригод і таємниць. Книга наповнена описами природи, що дають змогу розігратися уяві та після прочитання цієї книги ви матимете сплеск емоцій які не дадуть забути прочитане...


Додати коментар