Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Вершник без голови

Нічний свідок, що темною тінню ховався за деревом, усе чув і все бачив. Стоячи так близько, він підслухав кожне їхнє слово, навіть млосні зітхання й шепіт, а в сріблястому світлі місяця виразно побачив найменші жести.

Навряд чи треба називати того ницого підглядача. Ім'я Кассія Колхауна саме навертається на думку.

То був справді він.



Розділ XXXIII БОЛІСНЕ ВІДКРИТТЯ

Як сталося, що двоюрідний брат Луїзи Пойндекстер не спав такої пізньої ночі - або, власне кажучи, такого раннього ранку? Чи хтось попередив відставного капітана про те побачення, чи, може, просто невиразна підозра змусила його залишити свою спальню і обійти дозором сад?

Іншими словами - чи став він свідком зустрічі закоханих випадково, чи вистежив їх зумисне?

Слушне перше. Чиста випадковість, а точніше випадковість і місячна ніч дали йому змогу зробити відкриття, що тепер палило його душу пекельним вогнем.

Стоячи опівночі на асотеї, куди він піднявся без певної причини, і отруюючи духмяне повітря тютюновим димом, відставний капітан начебто не виявляв ніякої тривоги. Рани, що їх він дістав у поєдинку з мустангером, уже загоїлись, і хоч згадка про ту ганьбу й досі збурювала в ньому чорну лють, проте гіркоту поразки певною мірою заглушувала надія на помсту, для здійснення якої він уже дещо зробив.

Як і Луїзин батько, Колхаун був дуже задоволений з того, що вона останнім часом не виїжджає з дому, бо саме за його таємною порадою старий Пойндекстер заборонив дочці їздити самій. Так само як і той, він не підозрював, чому дівчина раптом захопилася стрільбою з лука, й не надавав цьому ніякого значення. Він почав навіть тішити себе надією, що Луїзина байдужість до нього просто вдавана або й узагалі існує тільки в його уяві. Останніми днями дівчина ніби полагідніла, і ця приємна зміна ще дужче схиляла його до думки, що, може, він і помилявся у своїй ревнивій підозрі.

Колхаун і дотепер не мав ніяких певних доказів її прихильності до молодого ірландця, а що нових причин тривожитись не виникало, то він ладен був повірити, що їх справді немає.

У такому вмиротвореному настрої він і піднявся на асотею. З того, як він безтурботно запалив сигару й став курити, було очевидно, що, незважаючи на пізню годину, він прийшов туди без якоїсь певної мети. Може, йому просто захотілося на час залишити свою задушну спальню й подихати свіжим повітрям, чи то помилуватися красенем-місяцем, хоч загалом таких романтичних нахилів за ним не водилося.

Та хоч як воно було, а відставний капітан запалив сигару, став лицем до річки і, спершись на парапет, з видимим задоволенням курив. Не порушив його .спокою і вершник, що з'явився за річкою і поїхав відкритою рівниною. Колхаун знав, що там проходить дорога. Отже, то міг бути якийсь подорожній, що вирішив скористатися з нічної прохолоди і їхати далі, адже ніч була така, що звабила б у дорогу навіть дуже стомлену людину. А може, то котрийсь плантатор повертався додому з селища, затримавшись на зайву часинку в готельному барі.

Коли б це було вдень, відставний капітан напевне впізнав би вершника, а тепер, при світлі місяця, бачив тільки, що то чоловік на коні, та й годі. Він машинально вів за ним очима, як ото, буває, замислившись, стежиш за якимось зовсім не потрібним тобі предметом, що пливе за водою. І тільки коли вершник порівнявся з гайком напроти гасієнди і, притримавши коня, повернув під дерева, Колхаун зацікавився його поведінкою.

- Що б це, в біса, могло означати? - пробурмотів він сам до себе, вийнявши з рота недопалок сигари.- Ах ти ж чорт, він зліз із коня! - провадив він, коли невідомий з'явився пішки на ближчому краю гайка.- І йде сюди, просто до закруту річки... О, вже спускається з кручі, та так швидко, наче вже не раз там ходив. Невже він хоче пробратися в наш сад? Тоді йому доведеться переплисти річку, а чи варта справа заходу? І якого біса йому треба в саду? А може, це злодій?..

То було перше, що спало Колхаунові на думку, але він одразу відкинув це припущення. Щоправда, в іспано-американських країнах навіть жебраки їздять верхи, то чого б не їздити й злодієві. Та все ж навряд щоб чоловік отак серед ночі прискакав на коні красти садовину чи городину.

Чого ж тоді йому треба?

Те, що невідомий залишив свого коня в гайку, а сам пішов до річки пішки - та ще й скрадаючись, як можна було помітити навіть у тьмяному світлі місяця,- досить промовисто свідчило, що його наміри навряд чи чесні, й наводило на думку про якусь зловмисну мету.

Що ж він міг замислити?..

Відколи невідомий спустився з кручі, Колхаун більш не бачив його. Чагарі на протилежному березі сховали його від очей.

Попередня
-= 78 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.

Останній коментар

  19.11.2015

норм множа читать тюльки 134 сторінка трагична і страшна


  17.11.2015

Читай онлайнзнайди книгу до душі...


anonymous16396 17.07.2015

Прекрасна книга для тих хто бажає відкривати нові світи у безмежному просторі прерій та життів людей сповненених пригод і таємниць. Книга наповнена описами природи, що дають змогу розігратися уяві та після прочитання цієї книги ви матимете сплеск емоцій які не дадуть забути прочитане...


Додати коментар