Слава ЗСУ!

- Ти не слухав того, - перебив його Шарлей, - що говорила Дзержка, твоя своячка?

- Слухав. Але значення тому не надавав.

Шарлей витягнув із саков і розкоркував бутлик, навколо запахло наливкою. Бутлика, поза будь-яким сумнівом, серед прощальних дарів бенедиктинців не було. Рейневан уявлення не мав, коли і в який спосіб демерит заволодів ним. Але підозрював щонайгірше.

- Це велика помилка, - Шарлей ковтнув із бутлика, подав його Рейневанові. - Великою помилкою є не слухати Дзержки, бо вона зазвичай знає, що каже. Обставини смерті твого брата незрозумілі, хлопче. Принаймні аж ніяк не настільки зрозумілі, щоб негайно братися за кровну помсту. У тебе немає жодних доказів вини Стерчів. Tandem228, у тебе немає жодних доказів вини Киріелейсона. Ба, in hoc casu229 немає навіть передумов і мотивів.

- Що ти... - Рейневан похлинувся наливкою. - Що ти верзеш? Аулока і його банду бачили в районі Бальбінова.

- Як доказ non sufficit230.

- У них був мотив.

- Який? Я уважно вислухав твою розповідь, Рейнмаре. Киріелейсона найняли Стерчі, швагри твоєї любки. Щоби він схопив тебе живим. Обов’язково живим. Події в тій корчмі під Бжегом доводять це неспростовно. Кунц Аулок, Сторк і де Барби - професіонали, вони роблять тільки те, за що їм заплачено. А заплачено їм за тебе, а не за твого брата. Навіщо їм залишати за собою труп? Такий залишений на шляху cadaver231 - це для професіоналів зайвий клопіт: загрожує переслідування, закон, помста... Ні, Рейнмаре. У цьому немає логіки ні на гріш.

- То хто ж тоді, по-твоєму, убив Петерліна? Хто? Cui bono?232

- Отож-бо. Варто, справді варто над цим замислитися. Ти повинен більше розповісти мені про свого брата. По дорозі в Угорщину, звичайно. Через Свидницю, Франкенштейн, Нису й Олаву.

- Ти забув про Зембиці.

- Факт. Але ти не забув. І, боюся, не забудеш. Цікаво, коли він це помітить?

- Хто? Що?

- Бенедиктинський Самсон-Медок. У пеньку, на якому він сидить, є гніздо шершнів.

Велетень схопився на рівні ноги. І знову сів, зрозумівши, що його підловили.

- Так я й думав, - вишкірився Шарлей. - Ти розумієш латину, братчику.

На очах украй здивованого Рейневана велетень відповів посмішкою на посмішку.

- Mea culpa233, - відповів він із такою вимовою, якій віддав би належне і сам Ціцерон. - Але ж це не гріх. А якщо й так, то хто ж sine peccato est234?

- Я не назвав би чеснотою підслухувати чужі розмови, вдаючи, що не знаєш мови.

- Це правда, - злегка нахилив голову Самсон. - I я вже визнав свою провину. А щоб не примножувати провин, відразу попереджу, що й перейшовши на мову франків, ви не збережете таємниці. Я знаю французьку.

- Он як, - голос Шарлея був холодний як лід. - Est-ce vrai? Справді?

- Справді. On dit, et il est verité235.

На якийсь час запанувала тиша. Нарешті Шарлей голосно кашлянув.