Слава ЗСУ!

Загін роз’їхався, нишпорячи між куренями. Буко фон Кроссіг обернувся в сідлі і вп’явся у Рейневана грізним поглядом.

- Дай спокій, - попередив його Ноткер фон Вейрах. - Він не брехав. Видно, що тут хтось зупинявся на постій.

- Тут був віз, - під’їхав Тассіло де Тресков. - Є сліди коліс.

- Трава зрита підковами, - доповів Пашко Римбаба. - Сила коней було!

- Попіл у вогнищі ще теплий, - повідомив Губертик, зброєносець Буко, чоловік, усупереч здрібнілому імені, уже далеко не молодий. - Навколо баранячі кості та кавалки ріпи.

- Спізнилися, - понуро підбив підсумок Вольдан з Осин. - Колектор тут зупинявся на привал. І поїхав. Ми прибули запізно.

- Звичайно, - буркнув фон Кроссіг, - якщо цей парубок нас не обдурив. Бо він мені не подобається, цей Хагенау. Га? Хто за вами вночі гнався? Хто нацькував на вас кажанів? Хто...

- Дай спокій, Буко, - знову перебив фон Вейрах. - Ти відхиляєшся від теми. Далі, comitiva, об’їдьте галявину, шукайте слідів. Треба знати, що далі робити.

Раубрітери знову роз’їхалися, частина спішилася і розбрелася межи куренями... До тих, що шукали слідів, дещо здивувавши Рейневана, приєднався і Шарлей. Біловолосий же маг, не звертаючи уваги на рейвах, розклав кожух, усівся на ньому, дістав із саков хліб, тонко зіструганий шматок сушеного м’яса і баклажку.

- А ви, пане Гуоне, - поморщився Буко, - не вважаєте за доцільне допомогти нам у пошуках?

Маг відпив з баклажки, відкусив хліба.

- Не вважаю.

Вейрах пирснув. Буко вилаявся під ніс. Під’їхав Вольдан з Осин.

- Важко до чого-небудь домислитися із цих слідів, - випередив він запитання. - Відомо лише, що коней була сила.

- Це я вже чув. - Буко знову зміряв Рейневана недобрим поглядом. - Але я хотів би дізнатися подробиці. То скільки було з колектором людей? І хто це був? Я до тебе звертаюся, Хагенау!

- Сержант і п’ятеро збройних, - пробурмотів Рейневан. - А крім них...

- Ну? Я слухаю! І дивися мені в очі, коли я питаю!

- Четверо братів-міноритів... - Рейневан ще раніше вирішив приховати особу Тибальда Раабе, а подумавши, поширив це рішення і на Хартвіга Штітенкрона і його поганулю-доньку. - І четверо прочан.

- Жебрущі ченці й пілігрими, - стягнута гримасою губа Буко відкрила зуби. - Верхи на підкованих конях? Так? Що ти мені тут...

- Він не бреше, - Куно Віттрам під’їхав клусом, кинув перед ними шматок зав’язаного вузлом шнура.

- Білий, - оголосив він. - Францисканський!

- Зараза, - насупив брови Ноткер Вейрах. - Що тут сталося?

- Сталося, сталося! - Буко ляснув долонею по рукояті меча. - А що мені до того? Я хочу знати, де колектор! Де віз, де гроші? Хтось може мені це сказати? Пане Гуоне фон Сагар!

-Я зараз їм. Буко вилаявся.

- З вирубки ведуть три дороги, - сказав Тассіло де Тресков. - На всіх є сліди. Але незрозуміло, де чиї. Не можна сказати, котрою дорогою поїхав колектор.

- Якщо взагалі поїхав, - з кущів виринув Шарлей. - Я вважаю, що не поїхав. Що він і далі тут.