Слава ЗСУ!

- Те саме, - крикнув хтось іззаду, - говорили і про катарів!

Почався розгардіяш. Рейневан зіщулився, злегка наляканий сум’яттям, що його він спричинив. Відчув руку на плечі. Озирнувся - і здригнувся, побачивши високу істоту жіночої статі, доволі привабливу, однак її очі світилися, як фосфор, а шкіра була зелена і пахла айвою.

- Не лякайся, - тихо проговорила істота. - Я всього лише Древнє плем’я. Звичайна незвичайність.

- Змін, - сказала вона голосніше, - не зупинить ніщо. Завтра буде інакше, ніж Сьогодні. Настільки інакше, що люди перестануть вірити у Вчора. І має рацію пан альп, коли радить частіше поглядати на південь. На Чехію. Бо звідти надійде новизна. Звідти прийде Переміна.

- Я дозволю собі дещо засумніватися, - в’їдливо зауважив священик. - Звідти прийдуть війна і вбивства. І настане tempus odii, час ненависті.

- І час помсти, - додала злим голосом кульгава зі світлою косою.

- Саме те, що потрібно, - потерла руки одна з відьом. - Дещиця руху нам не завадить.

- Час і доля, - багатозначно сказала рудоволоса. - Треба покластися на час і долю.

- За змогою допомагаючи долі, - додала мірошничиха.

- Так чи інакше, - випростав худу постать альп, - я стверджую, що це початок кінця. Теперішній лад упаде. Упаде цей породжений Римом, ненаситний, сповнений ненависті культ, який так нахабно запанував. Навіть дивно, що він так довго тримався, будучи настільки безглуздим, а до того ж і зовсім неоригінальним. Отець, Син і Дух! Звичайна собі тріада, яких не злічити.

- Щодо Духа, - сказав священик, - вони були недалекі від істини. Тільки стать переплутали.

- Не переплутали, - заперечила зеленошкіра, яка пахла айвою, - а свідомо перебрехали! Що ж, може, тепер, у часи змін, нарешті зрозуміють, кого стільки років малювали на іконах. Може, до них нарешті дійде, кого насправді зображують мадонни в їхніх храмах.

- Ейя! Magna Mater! - хором вигукнули відьми.

На їхній крик наклався вибух дикої музики, торохтіння барабанчиків, крик і спів від навколишніх багать. Ніколетта-Катажина притулилася до Рейневана.

- На галявину! - гукнула рудоволоса. - На Круг!

- Ейя! На Круг!

* * *

- Слухайте! - крикнув, здіймаючи руки, чаклун з оленячими рогами на голові. - Слухайте!

Натовп, який зібрався на галявині, збуджено зашумів.

- Слухайте, - вигукнув чаклун, - слова Богині, руки і стегна якої обплітають Всесвіт! Яка на Початку відокремила Води від Небес і танцювала на них! З танцю якої зродився вітер, а з вітру - подих життя!

- Ейя!

Поруч із чаклуном стала доміна, гордо випроставши свою королівську постать.

- Повстаньте! - крикнула вона, розхристуючи плащ. - Повстаньте і прийдіть до мене!

- Ейя! Magna Mater!

- Аз єсм, - промовила доміна, а її голос був, наче вітер з гір, - аз єсм краса зеленої землі, аз єсм білий місяць серед тисячі зір, аз єсм таїна вод. Прийдіть до мене, бо аз єсм дух природи. З мене всі речі постають, і до мене мусять усі повернутися, перед моє лице, якому поклоняються боги і смертні.