Слава ЗСУ!

- Я знаю, що це через мазь... - вона притулилася до нього. - Це льотна мазь так доводить їх до шалу. Але ти не дивися на них. Я ображуся, якщо ти будеш дивитися.

- Ніколетто... - він стиснув її руку. - Катажино...

- Волію бути Ніколеттою, - відразу перебила вона. - Але тебе... Тебе я воліла б усе-таки називати Рейнмаром. Коли я з тобою познайомилася, ти був, не заперечую, закоханим Алькасином. Але ти був ним не для мене. Благаю, нічого не кажи. Не треба слів.

Полум’я багаття неподалік вистрелило вгору, в небо сипонув фонтан іскор. Ті, що танцювали навколо, радісно загукали.

- Розгулялися, - пробурмотів він, - так, що не звернуть уваги, якщо ми зникнемо. А мабуть, саме час зникати...

Вона повернулася до нього обличчям, відблиск вогню затанцював на її щоках.

- Куди ти так поспішаєш?

Перш ніж він отямився від здивування, почув, що хтось наближається.

- Посестро і побратиме...

Перед ними стояла рудоволоса, тримаючи за руку юну віщунку з лисячим обличчям.

- Маємо справу.

- Що?

- Елішка, оця-ось, - невимушено засміялася руда, - нарешті вирішила стати жінкою. Я їй товкмачу, що байдуже, з ким, адже охочих тут не бракує. Але вона вперлася, як справжня коза. Коротше: усе тільки він та й він. Себто ти, Толедо.

Віщунка опустила обведені темними колами очі. Рейневан ковтнув слину.

- Вона, - продовжувала bona femina, - соромиться і не наважується запитати прямо: А трохи ще боїться тебе, посестро, що ти їй очі видряпаєш. А оскільки ніч коротка і шкода часу на біганину навколо кущів, то я запитаю навпростець: як воно з вами? Ти для нього joioza? А він для тебе bachelar? Він вільний, чи ти заявляєш на нього права?

- Він мій, - коротко і без вагання відповіла Ніколетта, чим привела Рейневана в крайнє остовпіння.

- Зрозуміло, - кивнула рудоволоса. - Ну що ж, Елішко, як не маєш те, що хочеш, мусиш хтіти те, що є. Ходімо, пошукаємо для тебе кого-небудь іншого. Бувайте! Веселої забави!

- Це все через мазь, - Ніколетта стиснула йому руку, а голос її був такий, що він аж здригнувся. - Це все через неї. Ти мені пробачиш?

- Бо, може, - не дала вона йому заспокоїтися, - ти її хотів? Ха, та яке там “може”, напевне хотів, адже на тебе ця мазь діє так само, як... Знаю, як діє. А я перешкодила, стала на заваді. Я не хотіла, щоб ти дістався їй. Зі звичайнісінької заздрості. Позбавила тебе чогось, нічого не пообіцявши взамін. Чисто тобі собака на сіні.

- Ніколетто...

- Давай-но присядемо тут, - перебила вона, вказавши на невеликий грот у схилі гори. - Досі я не скаржилася, але від усіх цих розваг я ледве тримаюся на ногах.

Вони сіли.

- Боже, - озвалася Ніколетта, - стільки вражень... Подумати тільки, що тоді, після тієї гонитви над Стобравою, коли я розповідала, жодна мені не повірила: ні Ельжбета, ні Анка, ні Каська - жодна не хотіла повірити. А тепер? Коли я розповім про викрадення, про політ під небесами? Про шабаш чарівниць? Мабуть...