Слава ЗСУ!

Pulchra tibi facies

Oculorum acies

Capiliorum series

O quam clara species!

Nazaza!

Він обережно допоміг їй, ще обережніше і ще ніжніше долаючи інстинктивний опір, тихий підсвідомий страх.

Як тільки винахід пана Батиста опинився на землі, на інших лашках, він зітхнув, але Ніколетта не дозволила йому довго насолоджуватися картиною. Вона міцно притиснулася до нього, охопивши руками і шукаючи губами його губ. Він послухався. А тим, у чому було відмовлено його очам, дав собі волю захоплюватися на дотик. Віддаючи шану тремтливими пальцями і долонями.

Він опустився на коліна. Упав до її ніг. Віддавав їй шану. Як Персеваль перед Граалем.

Rosa rubicundior

Lilio candidior

Omnibus formosior

Semper, semper in te florior!

Вона теж опустилася на коліна, міцно обійняла його.

- Вибач, - шепнула, - бракує досвіду.

Nazaza! Nazaza! Nazaza!

Нестача досвіду їм не зашкодила. Анітрохи.

Голоси і сміх танцюючих трохи віддалилися, стихли, а в них стихала пристрасть. Руки Ніколетти злегка тремтіли, він також відчував, як тремтять стегна, що його обхоплювали. Бачив, як дрижать її опущені повіки і прикушена нижня губа.

Коли вона нарешті дозволила, він піднявся. І замилувався нею. Овал обличчя - як у Кампена, шия - як у мадонн Парлера. А нижче - скромна, засоромлена nuditas virtualis428 - маленькі кругленькі перса із затверділими від жаги сосками. Тонка талія, вузькі стегна. Плаский живіт. Сором’язливо півзігнуті коліна, округлі, прекрасні, достойні найвишуканіших компліментів. Від компліментів, до речі, і красномовства аж кипіло в Рейневановій голові. Адже він був ерудитом, трувером, коханцем, рівним (у власних очах) Трістанові, Ланселоту, Паоло де Ріміні, Гійомові де Кабестену - щонайменше.

Він міг - і хотів - сказати їй, що вона lilio candidior, біліша від лілії, і omnius formosior, вродливіша від усіх. Міг - і хотів - їй сказати, що вона pulchra inter mulieres. Міг - і хотів - їй сказати, що вона forma pulcherrima Dido, сіеаз зирегетіпеі отпіз, deas supereminet omnis, la regina savoroza, Izeult la blonda, Beatrice, Blanziflor, Helena, Venus generosa, herzeliebez vrovelin, lieta come bela, la regina del cielo [37]. Усе це він міг - і хотів - їй сказати. Але був не в змозі протиснути слова крізь перехоплену спазмом гортань.

Вона це помітила. Знала. Як би вона могла цього не помітити і не знати? Адже тільки в очах приголомшеного щастям Рейневана вона була дівчиною, панною, яка тремтить, тулиться, заплющує очі й прикушує нижню губу в болісному екстазі. Для кожного мудрого чоловіка (якби такий виявився поблизу) усе було б зрозуміло: це не боязка і недосвідчена юнка - це богиня, яка гордо приймає належну їй шану. А богині все знають і все помічають.

І не чекають почестей у вигляді слів.

Вона потягла його на себе. Вертався ритуал. Споконвічний обряд.

Nazaza! Nazaza! Nazaza!