Слава ЗСУ!

Обличчя Вольфгера зм’якло, розслабилося, Стерча грав зуха, але тільки тепер зрозумів, що має шанс вижити. Попри це він не сказав ні слова, відвернув голову.

Поверталася з погоні та розвідки кіннота Бразди. Піхотинці, яких підганяли командири, покинули оббирати полеглих, сформували маршовий стрій. Підійшов Шарлей із трьома кіньми.

- Вирушаємо, - кинув він коротко. - Самсоне, зможеш їхати?

- Зможу.

* * *

Вирушили вони тільки через годину. Залишивши за спиною кам’яний покутний хрест, одну з численних у Шльонську пам’яток злочину і запізнілого каяття. Тепер, крім хреста, роздоріжжя позначав ще й курган, під яким поховали Олдржиха Галаду і двадцятьох чотирьох гуситів - Сиріток із Градця-Кралове. На кургані Самсон застромив щит. Із променистою облаткою і чашею.

І написом: BŮH PÁN NAŠ.

* * *

на захід, до Броумова, залишаючи за собою широку чорну смугу зораного колесами й вимішаного чобітьми болота. Рейневан обернувся в сідлі, подивився.

- Я сюди повернуся, - сказав він.

- Якраз цього я і боявся, - зітхнув Шарлей. - Якраз цього я і боявся, Рейнмаре. Що ти власне це скажеш. Самсоне?

- Що?

- Ти щось бурмочеш собі під ніс, до того ж по-італійськи, тож, гадаю, це знову Данте Аліг’єрі?

- Правильно гадаєш.

- І, певно, уривок, що пасує до нашої ситуації? До того, куди ми оце прямуємо?

- Гм-м-м... Fuor de la queta... Отже, ми йдемо, ти вважаєш... Я не буду занадто настирливий, якщо попрошу перекласти?

- Не будеш.

Йдемо туди, де жаль повітря крає;

і ось ми там, де вже немає світла538 [40].

* * *

На західному схилі Голінця, у тому місці, звідки як на долоні видно було долину й армію на марші, на гілку ялини сів великий стінолаз, обтрусивши сніг із глиці. Стінолаз повернув голову, його нерухоме око, здавалося, виглядало когось у колоні.

Стінолаз, видно, нарешті побачив те, що хотів побачити, бо розтулив дзьоб і заскрекотів, і в цьому скрекоті був виклик. І страшна погроза.

* * *

Гори потопали в каламутному sfumato539 похмурого зимового дня.

Знову пішов сніг. Засипав сліди.

КІНЕЦЬ ПЕРШОГО ТОМУ

ПРИМІТКИ АВТОРА

Розділ перший

[1] “... донацію в шістсот гривень” - гривня (в неслов’янських країнах її називали маркою) була платіжною одиницею, а не монетарною. Вона означала масу півфунта чистого срібла, з якої мали бути викарбувані 60 штук монет, тобто копа празьких грошів. Так було ще близько 1300 року, потім з фунта почали карбувати дедалі більше грошів, через що гріш, який містив усе менше дорогоцінного металу, знецінювався. Скільки грошів насправді карбувалося з гривні, залежало від того, наскільки володар хотів надути своїх підданих. Як бачимо, від тих часів мало що в цьому сенсі змінилося.