Слава ЗСУ!

Рейневан кашлянув іще голосніше і схилив голову ще нижче.

- Ага, - здогадався Отто Беесс. - За тобою вже женуться?

- Женуться.

- На п’яти наступають?

- Наступають.

- Юний дурень! - промовив після хвилинного мовчання священик. - У Наррентурмі тебе треба замкнути, от що! У Вежі блазнів. Ти б дуже добре пасував до її мешканців.

Рейневан шмигнув носом і зобразив на обличчі, як йому здавалося, каяття. Канонік покивав головою, глибоко зітхнув, сплів пальці.

- Не міг стриматися, чи як? - запитав він зі знанням справи. - Ночами снилася?

- Не міг, - зізнався Рейневан, червоніючи. - Снилася.

- Знаю, знаю, - Отто Беесс облизнув губи, а його очі раптом заблищали. - Знаю я, що солодкий плід заборонений, що хочеться, ой як хочеться тулити до себе перса незнаної. Знаю я, що медоточать губи чужої дружини, а уста її від оливи масніші. Але, врешті-решт, повір мені, мудро вчать Proverbia142 Соломонові: “та гіркий її кінець, мов полин, гострий, як меч двосічний”143, amara quasi absinthium et acuta quasi gladsius biceps. Стережися, сину, щоб не згоріти за неї, як той метелик у вогні. Щоби не піти за нею до смерті, не згинути у Безодні. Послухай мудрі слова Писання: “Віддали ти від неї дорогу свою, і не зближайсь до дверей її дому”144, longe fac ab ea viam tuam et ne adpropinques foribus domus eius.

- Не зближайсь до дверей її дому, - повторив канонік, а з його голосу мов вітром здуло проповідницьку екзальтацію. - Послухай-но, Рейнмаре Беляу. Як слід затям слова Священного Писання і мої. Добре запам’ятай. Послухай поради: тримайся подалі від відомої тобі особи. Не роби того, що збираєшся зробити, того, що я читаю в очах твоїх, шмаркачу. Тримайся від неї подалі.

- Так, велебний отче.

- Згодом ця афера забудеться. Стерчів треба буде пострашити Курією і ландфридом, піддобрити звичаєвим відшкодуванням у двадцять гривень, звичайний штраф у розмірі десяти гривень треба буде сплатити магістрату Олесниці. Усе це не набагато перевищує вартість доброго породистого коня, стільки ти зможеш зібрати з допомогою брата, а якщо знадобиться, я додам. Твій дядько, схоластик Генріх, був мені добрим другом. І вчителем.

- Вдячність хай буде...

- Але я нічого не зможу зробити, - різко перебив канонік, - якщо тебе виловлять і приб’ють. Ти це розумієш, нарваний дурню? Ти повинен раз і назавжди вибити собі з голови думки про дружину Гельфрада Стерчі, вибити собі з голови таємні відвідини, листи, посланців, усе. Ти повинен зникнути. Виїхати. Раджу - в Угорщину. Вже, зараз, не гаючись. Ти зрозумів?

- Я хотів би спочатку до Бальбінова... До брата...

- Категорично забороняю, - обрізав Отто Беесс. - Твої переслідувачі напевне це передбачили. Як, зрештою, й візит до мене. Запам’ятай: якщо вже втікати, то втікати по-вовчому. У жодному разі не тими стежками, якими колись ходив.

- Але брат... Петерлін... Якщо я й справді повинен виїхати...

- Я сам через довірених посланців повідомлю Петерліна про все. Тобі ж туди їздити забороняю. Ти розумієш це, шаленцю? Тобі не можна ступати стежками, які знають твої вороги. Тобі не можна з’являтися в місцях, де вони можуть на тебе чекати. А це значить, що в жодному разі не до Бальбінова. І в жодному разі не до Зембиць.