Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Хрещення вогнем

Йеннефер заспокоювалася глибокими вдихами. Ассіре вар Анагід, чародійка з Нільфгарду, яка судячи з усього відчувала себе незатишно у звабливій сукні, розповідала про якогось молодого нільфгардського шляхтича. Йеннефер знала, про кого йдеться, і несвідомо стискала кулаки. Чорний рицар із крилами на шоломі, кошмар з маячень Ціррі… Відчувала на собі погляди Франчески й Філіппи. А от Трісс, чий погляд вона намагалася притягнути, уникала її очей. Зараза, — думала Йеннефер, ледь наганяючи на обличчя байдужий вираз, — ото я вскочила. У яку ж холерну проблему я всадила оту дівчину. Зараза, як я стану дивитися в очі відьмаку…

— Тож буде чудова оказія, — піднесеним голосом крикнула Кейра Мец, — відшукати Цірі, а заразом добратися до шкіри Вільгефорца. Підпалимо гаду землю під дупою!

— Підпаленню землі мусить передувати знайдення його криївки, — сказала насмішкувато Шеала де Танкарвіль, чародійка з Ковіру, яка аж ніколи для Йеннефер не була занадто симпатичною. — А поки що воно нікому не вдалося. Навіть декому з тих, які сидять нині за столом, — а ці пані також не скупилися у тих пошуках ані на час, ані на своїми непересічні таланти.

— Знайдено вже дві з численних криївок Вільгефорца, — холодно відповіла Філіппа Ейльгарт. — Дійкстра інтенсивно шукає ті, що залишилися, і я б не ставилася до нього легковажно. Інколи там, де підводить магія, вирішують шпигуни й конфіденти.

***

Один з агентів, які супроводжували Дійкстру, заглянув до підвалу, відсахнувся різко, сперся об стіну й зблід наче полотно; виглядав так, наче за мить мав зомліти. Дійкстра занотував у пам’яті, щоб перевести слабака на паперову роботу. Але коли він сам зазирнув до камери, то відразу змінив думку. Шлунок під’їхав йому до горла. Втім не міг скомпрометувати себе перед підлеглими. Без поспіху вийняв з кишені напарфлену хусточку, приклавши її до носа й рота, схилився над голим трупом, що лежав на кам’яній підлозі.

— Живіт і матка розрізані, — діагностував, намагаючись зберігати спокій і прохолодний тон. — Дуже вправно, рукою хірурга. З дівчинки вийнято плід. Коли те робили, була живою. Але робили це не тут. Усі у такому стані? Леннепе, я до тебе говорю.

— Ні… — агент здригнувся, відвів погляд від трупа. — Іншим зламано шию гаротою. Вони не були вагітними… Але ми зробимо вівісекцію…

— Всього скільки знайдено?

— Окрім цієї тут — четверо. Жодної не вдалося ідентифікувати.

— Неправда, — заперечив з-за хустки Дійкстра. — Я вже встиг ідентифікувати оцю тут. Це Жолі, наймолодша дочка графа Ланьє. Та, яка рік тому зникла безвісти. Кину оком на інших.

— Деяких вогонь підпсував, — сказав Леннеп. — Важко буде впізнати… Але, пане, все ж… Ми знайшли…

— Говори, перестань заїкатися.

— У тому колодязі, — агент вказав на діру, що зяяла у підлозі, — є кістки. Багато кісток. Ми не зуміли їх витягнути й дослідити, але я голову ставлю, що все то будуть кістки молодих дівок. Якби попросити магіків, може вдалося б розпізнати… І повідомити тих батьків, які все ще розшукують зниклих доньок…

— Абсолютно виключено, — Дійкстра різко відвернувся. — Ані слова про те, що тут знайдено. Нікому. А перш за все — магам. Після того, що я тут побачив, я втрачаю до них довіру. Леннепе, й верхні рівні були добряче досліджені? Не знайдено нічого, що могло б допомогти нам у пошуках?

— Нічого, пане, — Леннеп опустив голову. — Як тільки до нас дісталося донесення, гнали ми до замку так, що ледь шию не звернули. Але прибули запізно. Все згоріло. Вогонь страшної сили. Магічний, не інакше. Тільки тут, у підвалах, жар не з усім управився. Не знаю чому…

— А я знаю. Запалив багаття не Вільгефорц, а Ріенс або інший чарівник-фактотум. Вільгефорц би не зробив помилки, не лишив би нам нічого, окрім чорного нальоту на стінах. Так, він знає, що вогонь очищує… І стирає сліди.

— Ага, стирає, — пробурмотів Леннеп. — Навіть одного доказу немає, що той Вільгефорц тут насправді був…

— Тоді сфабрикуйте такі докази, — Дійкстра відняв хустку від обличчя. — Я маю вас учити, як таке робиться? Я знаю, що Вільгефорц тут був. У підземеллі, окрім трупів, нічого не залишилося? Що отам, за тими залізними дверима?

— Дозвольте, пане, — агент узяв з рук помічника факел. — Я вам покажу.

Не було сумнівів, що магічний підпал, що мав спопелити усе, що було у підземеллі, був саме тут, у просторому приміщенні за залізними дверима. Помилка у заклятті значною мірою знівечила той план, але пожежа все рівно виявилася потужною і сильною. Вогонь обвуглив полиці, що займали одну зі стін, порозтрізкував і поплавив скляне начиння, перетворив усе на смердючу масу. Тим, що у приміщенні залишилося неторканим, був стіл із бляшаним покриттям і два вмуровані у підлогу стільці дивних форм. Дивних, але таких, що не залишали сумнівів щодо їхнього призначення.

Попередня
-= 102 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!