Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Хрещення вогнем

— Досить, — зітхнув Любисток. — Я не маю абака, але кількість я собі уявляю. Вірніше, не уявляю. Значить, зараження вампіризмом — то дурня і вигадка.

— Дякую, — уклонився Регіс. — Перейдемо до наступного міфу, який стверджує: вампір то людина, яка померла, але не до кінця. У могилі він не гниє і не перетворюється на тлін. Лежить собі у ямі свіженький і рум’яний, готовий вийти й почати кусати. Звідки береться той міф, як не з вашої підсвідомої й ірраціональної відрази до покійників, земля їм пухом? Оточуєте ви померлих честю і пам’яттю, марите про безсмертність, у ваших міфах і легендах раз у раз хтось воскресає, перемагає смерть. Але якби ваш небіжчик-прадід, земля йому пухом, і насправді виліз би з гробу й зажадав би пива, виникла б паніка. І я не дивуюся. Органічна матерія, у якій зупиняються життєві процеси, підлягає деградації, чиї прояви досить неприємні. Смердить вона, розтікається на мазь. Безсмертний дух, невід’ємний елемент ваших міфів, із відразою кидає смердючу падаль та летить геть. Він чистий, його можна спокійно почитати. Втім, ви вигадали собі такий відразливий різновид духу, який не відлітає, не кидає трупа, ба, навіть не хоче смердіти. Це огидно й неприродно! Живий покійник — то для вас найогидніша з огидних аномалій. Якійсь кретин навіть увів термін «мертвяк», яким ви так охоче нас обзиваєте.

— Люди, — усміхнувся легенько Ґеральт, — то раса примітивна й забобонна. Важко їм повністю зрозуміти й вірно назвати істоту, яка воскресає, хоча продірявили його кілками, позбавили голови й на п’ятдесят років закопали у землю.

— Ага, й справді непросто, — вампір не звернув увагу на іронію. — Ваша змутована раса регенерує нігті, волосся і шкіру, але не може прийняти того факту, що існують раси з того ж погляду досконаліші. Неможливість та, при тому, не виникає з примітивізму. Навпаки: з егоцентризму й переконанні у власній досконалості. Щось, що є досконалішим за вас, мусить бути огидною аберацією. А огидні аберації вписуються у міфи. Із соціологічною метою.

— Хрін там я шось у тому розумію, — спокійно зауважила Мільва, відгортаючи волосся з чола наконечником стріли. — Але розумію, шо ви про казки теревените, а казки я відаю, нехай я навіть і просто дурна дівка з лісу. Дуже мене дивує, шо ти сонця нє лякаєшся, Регісе. У байках сонце вампіра на попіл палить. Чи маю я й те вважати лише бздурами?

— Безсумнівно, — підтвердив Регіс. — Ви вірите, що вампір небезпечний лише вночі, а перший промінь сонця перетворює його на попіл. У коріння того міфу, сплетеного біля первісних вогнищ, покладено вашу солярність, чи то теплолюбність і добовий ритм, який має на увазі денну активність. Ніч для вас є холодною, темною, злою, загрозливою, сповненою небезпеки, а схід сонця означає чергову перемогу у битві за виживання, новий день, продовження існування. Сонячне світло несе ясність і тепло, живильні для вас промені сонця несуть погибель ворожим для вас монстрам. Вампір розпадається на порох, троль петрифікується, вовкулак розвовкулачується, гоблін тікає, прикривши очі. Нічні хижаки повертаються у свої лігва, перестають бути загрозою. Аж до заходу сонця світ належить вам. Повторюю і підкреслюю: міф цей постав біля старовинних табірних вогнищ. Нині він є лише міфом, бо ви вже освітлюєте та грієте свої садиби; хоча вами все ще керує солярний ритм, ви зуміли захопити ніч. Ми, вищі вампіри, також трохи відійшли від наших первинних крипт. Ми захопили день. Аналогія є повною. Чи це пояснення тебе задовольняє, дорога Мільво?

— Аніяк, — лучниця відклала стрілу. — Алє я, хіба, зрозуміла. Учуся. Буду вумна. Соціолоція, активоція, срутутуція, вовкулація. У школах, кажуть, різками шмагають. Із вами вчитися приємніше. Голова трохи болить, але ж срака ціла.

— Одна справа не підлягає сумнівам і це легко зауважити, — сказав Любисток. — Проміння сонця тебе, Регісе, не перетворює на попіл, сонячне тепло має на тебе вплив настільки ж малий, як ота розжарена підкова, яку ти граючись витягнув з вогнища голою рукою. Утім, повертаючись до твоїх аналогій, для нас, людей, день завжди залишиться природною порою активності, а ніч — природною порою відпочинку. Така вже наша фізіологічна конструкція: наприклад, удень ми бачимо краще, аніж уночі. Винятком є Ґеральт, який завжди бачить однаково добре, але ж він мутант. Чи у вампірів це також була справа мутації?

— Можна це назвати й так, — погодився Регіс. — Хоча я вважаю, що мутація, розтягнена на відповідно довгий час, перестає бути мутацією і перетворюється на еволюцію. Але те, що ти говорив про фізичну конструкцію, вірно. Адаптація до сонячного світла була для нас прикрою необхідністю. Аби вижити, ми мусили з цієї точки зору уподібнитися до людей. Мімікрія, так би я сказав. Уживаючи метафору: залізли ми у ліжко хворого.

Попередня
-= 111 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!