Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Хрещення вогнем

— Можна на те розраховувати, — сказав Ґеральт, заспокоюючи Плітку, що почала брикатися. — Але, щиро мовлячи, волів би я не натикатися.

— То ж усе-таки твої земляки, — сказав Регіс. — Адже тебе звуть Ґеральтом із Рівії.

— Поправка, — відповів він холодно. — То я так сам звуся, щоб було красивіше. Ім’я із таким додатком будить у моїх клієнтів більшу довіру.

— Розумію, — посміхнувся вампір. — Але чому ти обрав саме Рівію?

— Тягнули ми патики, означені різними звучними назвами. Мені той метод запропонував мій відьмацький прецептор. Не відразу. Тільки коли я уперся взяти ім’я Ґеральт Роджер Ерік дю Хаут-Беллегар. Весемір уважав те смішним, претензійним і кретинським. Здається, він мав рацію.

Любисток голосно фиркнув, промовисто дивлячись на вампіра й нільфгардця.

— Моє багаточленове ім’я, — сказав із легкою образою на той погляд Регіс, — є ім’ям справжнім. І відповідає вампірскій традиції.

— Моє також, — поспішив із поясненнями Кагір. — Мавр — то ім’я моєї матері, а Диффрин — прадіда. І у тому немає нічого смішного, поете. А ти сам, цікаво, як звешся? Адже Любисток —то очевидний псевдонім.

— Я не можу використовувати й видавати справжнє ім’я, — таємничо відповів бард, гордовито задираючи носа. — Воно занадто славетне.

— А мене, — долучилася до розмови Мільва, якийсь час вже похмура й мовчазна, — страшезно злило, як звали мене Майя, Маня чи Марилька. Як десь таке ім’я чують, зара’ думають, шо можна по жопці плескати.

***

Темнішало. Журавлі відлетіли, курликання їхнє стихло удалині. Стихнув вітерець, що віяв від гір. Відьмак сховав сігіль у піхви.

Це було сьогодні зранку. Сьогодні зранку. А після півдня стався скандал.

Могли ми почати підозрювати й раніше, подумав він. Але хто з нас, окрім Регіса, знався на таких справах? Авжеж, усі ми зауважили, що Мільва часто ригає на світанку. Але інколи їли ми такі речі, що усі кишки вивертали. Любисток також блював раз чи два, а Кагір якось отримав таку срачку, що перелякався, чи не підхопив він дизентерію. А те, що дівчина раз у раз злазить із сідла й іде у кущі, я вважав запаленням сечового міхура…

Дурень.

Регіс, здається, здогадався про правду. Але мовчав. Мовчав до того моменту, коди довше вже мовчати не міг. Коли зупинилися ми на постій у залишеному лісорубовому курені, Мільва відтягнула його у ліс, розмовляла там із ним досить довго, а моментами й досить голосно. З лісу вампір повернувся сам. Варив і мішав якісь зілля, потім раптом скликав нас усіх до куреню. Почав здаля, своїм геть ненависним менторським тоном.

***

— Звертаюся до усіх, — повторив Регіс. — Ми ж все-таки є дружиною і несемо спільну відповідальність. І тут нічого не змінює той факт, що скоріше за все серед нас немає того, який несе відповідальність найвищу. Безпосередню, так оце висловлюся.

— Висловлюйся ясніше, най тебе дідько, — занервував Любисток. — Дружина, відповідальність… Що там із Мільвою? На що вона хвора?

— Це не хвороба, — тихо сказав Кагір.

— Принаймні не у точному значенні слова, — підтвердив Регіс. — Дівчина вагітна.

Кагір кивнув на знак того, що він здогадувався. А Любисток геть остовпів. Ґеральт закусив губу.

— Який місяць?

— Відмовилася, причому у досить неґречній формі, давати хоч якісь дати, у тому числі й дати останніх місячних. Але я на тому знаюся. То буде десятий тиждень.

— Тож можна облишити пафосні відозви до безпосередньої відповідальності, — похмуро сказав Ґеральт. — То жоден із нас. Якщо ти мав щодо цього якісь сумніви, то я оце їх розвіюю. Утім, ти мав безсумнівну рацію, коли говорив про колективну відповідальність. Вона зараз із нами. Раптом усі ми підвищені до ролі батьків і мужів. Слухаємо уважно, що нам скаже медик.

— Хороше регулярне харчування, — почав перераховувати Регіс. — Жодних стресів. Здоровий сон. А скоро — ніякої кінної їзди.

Усі довго мовчать.

— Ми зрозуміли, — сказав нарешті Любисток. — Маємо проблему, панство чоловіки та батьки.

— Більшу, ніж здається, — сказав вампір. — А може, меншу. Все залежить від точки зору.

— Не розумію.

— А мав би, — пробурмотів Кагір.

— Вона зажадала, — продовжив після короткої паузи Регіс, — аби я зробив і дав їй один сильний і радикально діючий… медикамент. Вважає вона його за ремедіум від проблем. І рішуче на це налаштована.

— Ти дав?

Регіс посміхнувся.

— Без порозуміння із іншими батьками?

— Ліки, про які вона просить, — тихо відізвався Кагір, — це зовсім не чудова панацея. Я маю трьох сестер, знаю, про що кажу. Вона, здається, думає, що з вечора вип’є відвар, а назавтра рушить із нами у подальшу дорогу. Аж ніяк. Днів десь із десяток немає чого навіть марити про те, що вона зуміє сісти на коня. Перш ніж ти даси їй ті ліки, Регісе, мусиш їй про те сказати. А дати їй медикамент можеш лише тоді, коли ми знайдемо для неї ліжко. Чисте ліжко.

Попередня
-= 118 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!