Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Хрещення вогнем

— Я зрозумів, — кивнув Регіс. — Один голос за. А ти, Ґеральте?

— Що — я?

— Мої панове, — вампір обвів їх своїми чорними очима. — Не вдавайте, що ви не розумієте.

— У Нільфгарді, — сказав Кагір, червоніючи й опускаючи голову, — щодо таких справ вирішує виключно жінка. Ніхто не має права впливати на її рішення. Регіс сказав, що Мільва рішуче налаштована на… медикамент. Тому — й тільки тому — я почав, сам того не бажаючи, думати про те, як про факт вирішений. І про наслідки того факту. Але я чужоземець, який не знає… Я взагалі не повинен відгукуватися. Вибачаюся.

— За що? — здивувався трубадур. — Чи ти маєш нас за дикунів, нільфгардцю? За примітивні племена, які мають якісь там шаманські табу? Це очевидно, що лише жінка може прийняти таке рішення, це її невід’ємне право. Якщо Мільва вирішить, що…

— Заткнися, Любистку, — гарикнув відьмак. — Заткнися, дуже тебе прошу.

— Ти вважаєш інакше? — сіпнувся поет. — Ти хотів би їй заборонити чи…

— Заткнися, зараза, бо я за себе не ручаюся! Регісе, ти, як мені здається, проводиш серед нас щось схоже на плебісцит. Навіщо? Це ти медик. Засіб, про який вона просить… Так, засіб, слово «медикамент» тут недоречне… Тільки ти можеш їй той засіб зробити й дати. І зробиш те, якщо вона попросить знову. Не відмовиш.

— Засіб я уже зробив, — Регіс показав усім маленьку пляшечку з темного скла. — Якщо вона попросить знову — не відмовлю. Якщо знову — попросить.

— То про що йдеться? Про нашу одностайність? Про загальне прийняття? Цього ти очікуєш?

— Ти добре знаєш, про що йдеться, — сказав вампір. — Чудово відчуваєш, що треба зробити. Але оскільки ти запитуєш, то відповідаю. Так, Ґеральте, саме про те йдеться. Так, саме це й треба зробити. Ні, то не я того очікую.

— Чи не можеш ти мовити ясніше?

— Ні, Любистку, — відповів вампір. — Ясніше я вже не можу. Тим більше, що немає потреби. Правда, Ґеральте?

— Правда, — відьмак спер лоба на складені долоні. — Так, най його дідько, правда. Але чому ти дивишся на мене? Я маю те зробити? Я цього не вмію. Не зможу. Я аніскільки не придатний до тієї ролі… Аніскільки, розумієш?

— Ні, — заперечив Любисток. — Аніскільки не розумію. Кагіре? Чи ти розумієш?

Нільфгардець глянув на Регіса, потім на Ґеральта.

— Хіба що так, — сказав повільно. — Думаю, що так.

— Ага, — кивнув трубадур. — Ага. Ґеральт зрозумів сходу, Кагір вважає, що розуміє. Я, очевидно, вимагаю мене просвітити, але ж спочатку наказують мені мовчати, потім чую, що немає потреби, аби я розумів. Дякую. Двадцять років на службі поезії досить довго, аби знати, що є справи, які або розуміються сходу, або ніколи ти їх не зрозумієш.

Вампір посміхнувся.

— Не знаю нікого, — сказав, — хто зумів би сказати точніше.

***

Повністю стемніло. Відьмак устав.

Раз козі смерть, подумав. Я від того не втечу. Нема чого зволікати довше. Треба це зробити. Треба — й усе тут.

***

Мільва самотньо сиділа біля маленького вогнища, яке вона розпалила у лісі, у ямі від дерева, подалі від лісорубського куреня, у якому ночувала решта компанії. Вона не здригнулася, почувши його кроки. Як він і сподівався. Тільки посунулася, даючи йому місце на колоді.

— Ну і шо? — сказала вона різко, не чекаючи, коли він щось скаже. — Ото клопотів, га?

Він не відповів.

— Ти й удумати нє міг, як ми відходили, еге ж? Коли ти мене у компанію брав? Думав ти собі: шо з того, шо хлопка, шо дурна сільська діваха? Дозволив їхати. Побалакати, думав, у дорозі із нею про мудрощі нє побалакаєш, алє може придасться. Вона здорова, баба ядрена, з луку б’є, жопу сідлом нє натре, а як небезпека прийде, то у штани зі страху нє напудить, буде з неї пожиток. А виявилося, шо нє пожиток, а одна завада. Колода на нозі. Встрягла дурна дівка у чисто дівочі проблеми…

— Навіщо ти зі мною поїхала? — запитав він тихо. — Чому не залишилася у Брокілоні? Адже ти знала…

— Знала, — перебила вона швидко. — Я ж серед дріад була, а вони вмить пізнають, шо із дівкою діється, того від них нє утаїш. Раніше те взнали, ніж я сама… Але я нє сподівалася, шо слабкість так швидко мене розбере. Думала, буде оказія, вип’ю споришу чи іншого якого відвару, анє помітиш, анє здогадаєшся…

— То не так просто.

— Знаю. Вампір мені сказав. Задовго я зволікала, роздумувала, вагалася. Тепер гладко нє піде…

— Не те я мав на думці.

— Зараза, — сказала вона по хвильці. — Подумай тільки. Я думала — Любисток першим буде! Бо ж бачила, шо морду-то він корчить, а сам м’який, слабкий, до праці незвиклий, тільки й дивися, як далі йти нє зуміє і прийдеться його залишати. Думала — як погано буде, то із Любистком повернуся… А тут — на тобі: Любисток хват, а я…

Попередня
-= 119 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!