Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Хрещення вогнем

Голос її раптом зламався. Ґеральт її обійняв. І відразу знав, що був то саме той жест, на який вона чекала, якого дуже потребувала. Жорсткість і твердість брокілонської лучниці миттєво зникли, залишилася тремтяча делікатна м’якість переляканої дівчини. Але то саме вона перервала мовчання.

— Так ти мені тоді й сказав… У Брокілоні. Шо я буду потребувати… плеча. Шо у ніч стану кричати, у темряву… Ти тут, я твоє плече біля свого відчуваю… А кричати — все’дно хочу… Йой… Чому ти трясешся?

— Нічого. Спомин.

— Шо зі мною буде?

Він не відповів. Питання було не до нього.

— Тато мені раз показав… У нас над річкою така чорна оса живе, шо у живу гусінь яйця кладе. З яєць осята лізуть, гусінь заживо єдять… Зсередини… Тепер у мені шось таке сидить. У мені, всередині, у моєму власному череві. Росте, все росте й наживо мене зжере…

— Мільво…

— Марія. Я Марія. Яка я там Шуліка? Квочка з яйцем я, а нє Шуліка… Мільва із дріадами на бойовищі сміялася, стріли з трупів скривавлених виривала, бо доброму перу нє пропадати ж, доброго наконечника шкода! А як якийсь дихав ще, кадиком ворушив — то по кадику його ножем! На таку долю у зраду тих людей водила Мільва й сміялася… Їх кров волає нині. Та кров, наче осина отрута, жере тепер Марію зсередини. Марія платить за Мільву.

Він мовчав. Головним чином тому, що не знав, про що говорити. Дівчина сильніше втиснулася у його плече.

— Вела я до Брокілону командо, — сказала тихо. — На Випалках воно було, у червні, за тиждень до Собутки. Наздоганяли нас, була битва, ушли ми всємеро коней: п’ятєро ельфів, одна ельфійка і я. До Стрічки з півмилі, алє кінні за нами, кінні перед нами, навколо пітьма, імла й болото… Вночі заховалися ми у лозняку, передихнути тре’ було дати коням і собі. Тоді-то ельфійка роздягнулася без слова, лягла… а перший ельф до неї… Мене аж заморозило, шо робити, нє знала… Піти, чи удавати, шо нє бачу? Кров мені у скроню лупить, а вона каже раптом: «Хтозна, шо вранці буде? Хто Стрічку перейде, а хто землю обійме? En’ca minne». Отак сказала: трохи любові. Тільки так, каже, можна смерть подолати. І страх. Вони боялися, вона боялася і я боялася… І роздяглася я також, і лягла неподалік, попону собі під спину підстелила… Як перший мене обійняв, я зуби зціпила, бо не готова була, перелякана й суха… Алє він мудрий був, бо ж ельф, тільки з виду юнак… Мудрий… Ласкавий… Мохом пахнув, травами й росою… До другого я сама руки простягнула… З бажанням… Трохи любові? Дідько один знає, скільки у тому було любові, алє страху більше було, я у тому впевнена… Бо любов удавана була, нехай добре — алє удавана, як у грі ярмарковій, як у вертепі, бо там, як актори здібні, то відразу забуваєш, шо удавання, а шо правда. А страх був. Справді був.

Він мовчав.

— І смерть також нам перемогти нє вдалося. На світанку двох вбили, до того як ми до берега Стрічки дісталися. З тих трьох, шо вижили, я жодного більше в очі нє бачила. Матуся моя казала, шо дівка завжди зна, шо плід у череві носить… Алє я нє знала. Я навіть й імен тамтих ельфів нє знала, як же ж мені знати? Скажи, як?

Він мовчав. Дозволяв руці, щоб говорила за нього.

— А зрештою, навіщо мені те знати? Вампір скоро спориш наготовить… Прийдеться вам залишити мене у якомусь селі… Ні-ні, нє говори, мовчи. Я знаю, який ти. Ти навіть норовисту кобилу свою нє кинеш, на іншу нє замінеш, хоча й погрожуєш постійно. Ти нє з тих, шо кидають. Але зара’ — повинен. Після споришу на сідлі нє всиджу. Але й те знай, шо як викараскаюся, рушу за вами вслід. Бо хтіла б я, шоби твою Цірі ти знайшов, відьмаче. Аби ти її із допомогою моєю знайшов і повернув.

— То тому ти зі мною поїхала, — сказав він, тручи лоба. — То тому.

Вона опустила голову.

— Саме тому ти зі мною помандрувала, — повторив він. — Вирушила, аби допомогти у рятуванні чужої дитини. Хотіла заплатити. Заплатити борг, який вже тоді, вирушивши, та мала намір отримати… Чужа дитина за власну. А я обіцяв тобі допомогу за потреби. Мільво, я не зумію тобі допомогти. Повір мені, не зумію.

Цього разу мовчала вона. Він не міг. Чув, що не має права.

— Тоді, у Брокілоні, я отримав до тебе борг і поклявся його сплатити. Нерозсудливо. По дурному. Ти надала мені допомогу у ту мить, коли я дуже тієї допомоги потребував. Такого боргу неможливо сплатити. Неможливо заплатити за щось, що не має ціни. Дехто стверджує, що будь-яка, абсолютно будь-яка річ на світі має свою ціну. То неправда. Є речі, ціни у яких немає, бо вони безцінні. Найлегше впізнати такі речі по тому, що раз втрачена, вона втрачається назавжди. Сам я втратив чимало таких речей. Тому сьогодні я не зумію тобі допомогти.

Попередня
-= 120 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!