Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Хрещення вогнем

Пливли, крутячись, потроху дрейфуючи до правого берега, до високого, наїжаченого кривими соснами укосу. Лівий берег, той, від якого віддалялися, став пласким, входив у річку м’яким піщаним мисом. На мис галопом вилетіли вершники, сходу вриваючись у воду. Схоже, біля мису була мілина, укіс: до того як вода сягнула коням черева, вершники в’їхали у річку досить далеко.

— На вистріл підійдуть, — оцінила похмуро Мільва. — Ховайтеся.

Стріли знову засвистіли, кілька лупнуло у дошки. Але течія, що відбігала від мілини, швидко понесла пліт у бік різкої петлі на правому березі.

— Зара’ до паль! — прокричав, тремтячи, перевізник. — Живо, висаджуймося, доки нас бистрина підхопить!

Не було надто вже легко. Течія була верткою, вода глибокою, а пором великий і незграбний. Спочатку він узагалі не реагував на їхні зусилля, але тоді жердини міцніше сперлися у дно. Схоже було, що таки вдасться, коли Мільва раптом відпустила жердину і без слова вказала на правий берег.

— Цього разу… — Кагір обтер піт з чола. — Цього разу це із усією впевненістю Нільфгард.

Ґеральт також те бачив. Вершники, які раптом з’явилися на правому березі, носили чорні й зелені плащі, коні мали характерні «окулярові» вуздечки. Було їх щонайменше сотня.

— Отепер кінець нам із кінцями… — застогнав перевізник. — Матінко моя, то ж Чорні!

— До жердин! — гарикнув відьмак. — До паль, на нурт! Далі від берега!

І знову ж виявилося те завдання не з легких. Течія під правим берегом була сильною, міцно пхала пором просто у високий борт, під укіс, з якого чули вони вже крики нільфгардців. Коли за мить Ґеральт, спертий на жердину, глянув уверх, побачив над головою гілки сосен. Пущена з вершини укосу стріла увіткнулася у палубу порому майже вертикально, у двох футах від нього. Другу, що летіла у Кагіра, він відбив ударом меча.

Мільва, Кагір, перевізник і його помічник відпихалися вже не від дна, а від берега, від укосу. Ґеральт кинув меч, схопив жердину й допоміг їм, а пором почав знову дрейфувати у бік нурту. Але вони все ще були небезпечно близько від правого берега, а по березі летіла погоня. До того як вони встигли віддалитися, укіс скінчився, а на плаский, у очереті, берег вирвалися нільфгардці. У повітрі завили стріли.

— Ховайтеся!

Помічник перевізника раптом закашлявся дивно, випустивши жердину у воду. Ґеральт побачив скривавлене вістря і чотири пальці держака, що стирчали з його спини. Червоно-карий Кагіра став дибки, заіржав болісно, мотаючи простреленою шиєю, повалив Любистка і вискочив за борт. Інші коні також іржали й кидалися на всі боки, пором трясся від ударів копит.

— Тримайте коней! — крикнув вампір. — Три…

Раптом урвав, упав спиною на борт, сів, схилив голову. З грудей його стирчала чорнопера стріла.

Мільва також те побачила. Крикнула люто, потягнулася за луком, висипала під ноги стріли з колчана. І почала шити. Швидко. Стрілу за стрілою. Ані одна не схибила мимо цілі.

На березі закипіло. Нільфгардці відступили у ліс, залишивши в очереті мертвих і поранених, які вили на все горло. Укриті у гущавині, продовжили стріляти, але стріли вже ледь долітали, швидка течія несла пором на середину річки. Відстань була задалекою для точних пострілів з нільфгардських луків. Але не для луку Мільви.

Серед нільфгардців раптом з’явився офіцер у чорному плащі, у шоломі, на якому погойдувалися крила крука. Він кричав, розмахував буздиганом, вказував униз річки. Мільва ширше розставила ноги, дотягнула тятиву до губ, коротко прицілилася. Стріла зашуміла у повітрі, офіцер вигнувся у сідлі назад, обвис на руках солдатів, які його підтримали. Мільва знову нап’яла лук, випустила тятиву з пальців. Один з нільфгардців, які підтримували офіцера, крикнув шалено й злетів з коня. Інші зникли у лісі.

— Майстерний постріл, — спокійно сказав Регіс з-за спини відьмака. — Але краще хапаємося за жердини. Ми все ще занадто близько від берега, а несе нас на мілину.

Лучниця і Ґеральт повернулися.

— Ти живий? — запитали одним голосом.

— А ви думали, — вампір спокійно показав їм чорноперу стрілу, — що можна мені заподіяти кривду будь-яким патиком?

Не було часу дивуватися. Пором знову крутився у нурті й ішов за течією. Але на повороті річки знову з’явився пляж, піщана латка й мілина, а на березі зробилося чорно від нільфгардців. Деякі в’їжджали у річку й готували луки. Всі, не виключаючи Любистка, кинулися до жердин. Скоро ті перестали діставати до дна, течія винесла пором на плесо.

— Добре, — сапнула Мільва, кидаючи жердину. — Зара’ вони вже нас не дістануть…

— Один дістався до мілини! — указав Любисток. — Готує лук до пострілу! Ховаймося!

Попередня
-= 123 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!