Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Хрещення вогнем

— Ні.

— Тоді відповідайте, раз королева запитує! Бачте ж, вона поранена в уста, важко їй мовити!

— Перефтань, Одо.

Фіолетовий уклонився, потім глянув на Ґеральта.

— Ваше ім’я?

Та нехай там, подумалося йому. Досить з мене того всього. Не стану брехати.

— Ґеральт.

— Ґеральт звідки?

— Нізвідки.

— Не пафований? — Мева знову оздобила пісок під ногами червоними розбризками слини, змішаної із кров’ю.

— Вибачте? Ні-ні. Не пасований. Ваша королівська величносте.

Мева витягнула меч.

— На коліно.

Він послухався, надалі не в силах повірити у те, що діється. Надалі думав про Мільву й дорогу, яку обрав для неї, злякавшись трясовин Їзгіту.

Королева повернулася до Фіолетового.

— Ти фкавеш формулу. Я не маю фубів.

— За безприкладну мужність у бою за слушну справу, — розпочав із пафосом Фіолетовий, — за явний доказ цноти, гонору й вірності Короні, я, Мева, з ласки богів королева Лирії і Рівії, силою моєю, правом і привілеєм пасую тебе на рицаря. Служи вірно. Знеси той удар, але більше ні одного.

Ґеральт відчув на плечі удар клинком. Глянув у світло-зелені очі королеви. Мева сплюнула густою червінню, приклала хусточку до обличчя, підморгнула до нього з-за мережив.

Фіолетовий підійшов до монархині, зашепотів. Відьмак почув слова: «прізвисько», «рівійські раути», «штандарт» і «честь».

— Флуфно, — кивнула Мева. Говорила все виразніше, перемагаючи біль, впихала язика у щербу від вибитих зубів. — Ти тримав міст разом із вояками з Рівії, мужній Ґеральте нізвідки. Так воно вже вийфло, ха-ха. Ну, а мені вийфло надати тобі за те прізвисько? Ґеральт із Рівії. Ха-ха.

— Схиліться, пане рицарю, — прошипів Фіолетовий.

Пасований рицар Ґеральт із Рівії уклонився глибоко, так, аби королева Мева, його сюзеренка, не помітила усмішки, гіркої усмішки, яку він не зумів опанувати.

Кінець третього тому


Світ наприкінці миру[25]

Одна з найбільших ілюзій читацької оптики при прочитанні Саги про Відьмака — це переконаність у тому, що між збірками оповідань і романною пенталогією Сапковський — свідомо чи ні — змінює, так би мовити, «інтелектуальну мапу» свого світу. Що описуючи у «Відьмаку» чи у «Меншому злі» раннє Середньовіччя, у «Крові Ельфів» він перескакує до Середньовіччя пізнього — ба й навіть до ранньомодерної доби.

Щоб не піддатися цій ілюзії, треба, щонайменше, пам’ятати про такі моменти.

По-перше, Сапковський аж ніяк не створює кальку з нашого світу; навпаки, він формує мікс, важливий для нього тими можливостями, які цей всесвіт надає для розвитку інтриги (і це стосується найперше низки рішень, скажімо, культурно-технологічних: наприклад, магам тут відомо про генну інженерію, вони оперують тезаурусом розвиненої науки, королі тут оперують політологічними концептами останніх століть, а жінки — дивовижно, як для традиційного суспільства, емансиповані).

По-друге — і це, мабуть, іще важливіше, — в оповіданнях перших двох книжок ми бачимо світ тільки й виключно очима відьмака Ґеральта, головного персонажа циклу. У пенталогії оптика ця різко змінюється, активними «сприймачами світу» для читача стають куди більш широкі соціальні та культурні верстви: з «Крові Ельфів» починаючи, світ описується вже й політиками, й верхівкою суспільства, й магами, й ученими — і ким тільки не. І з новими томами складність картинки все збільшується (досягаючи свого піку в останньому томі пенталогії, романі «Володарка озера»).

А інша оптика, що відрізняється від Ґеральтової, — це інші ідеї, інші погляди на події, інші деталі, які потрапляють на око дійовим особам-оповідачам.

І якщо Ґеральт у перших двох збірках оповідань воліє триматися подалі не тільки від політики, а й від великих міст («Поїду на південь, Любистку. Далеко на південь. Тут я роботи не знайду. Цивілізація. На холеру тут комусь відьмак?» — ГР; « — У містах також можна знайти зайняття для відьмака. Думаю, що колись ти таки осядеш назавжди у якомусь місті, Ґеральте. — Скоріше мене дідько візьме» — КЛ), то саме місто раз у раз стає територією, де відбуваються важливі події пенталогії.

Змінюється не світ — змінюється погляд на нього.

Ми б ризикнули навіть наголосити на такому: Сапковський створює напрочуд щільний і взаємопов’язаний світ, короткий начерк якого ми спробували запропонувати читачеві нижче.

(Важлива примітка: ми намагатимемося посилатися на факти й події, які вже відомі читачеві з п’яти прочитаних книжок — і не забігати уперед, у наступні два томи пенталогії, не говорячи вже про «Сезон гроз», пріквел, який повертає нас у часи перед оповіданням «Відьмак».)


  25 Скорочення назв творів: ГР — «Голос розуму» (збірка «Останнє бажання»); ДІ — «Дещиця істини» (збірка «Останнє бажання»); МЗ — «Менше зло» (збірка «Останнє бажання»); ОБ — «Останнє бажання» (збірка «Останнє бажання»); ММ — «Межа можливого» (збірка «Меч призначення»); КХ — «Крихта льоду» (збірка «Меч призначення»); ВВ — «Вічний Вогонь» (збірка «Меч призначення»); КЕ — «Кров Ельфів»; ЧП — Час Погорди»; ХВ — «Хрещення вогнем» ВЛ — «Вежа Ластівки»

Попередня
-= 128 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!