Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Хрещення вогнем

Йдеться про Цінтру. Ще й під час Другой Північної війни офіційний титул спадкоємниці цінтрійського престолу звучав таким чином: «королева Цінтри, княжна Брюґґе й герцогиня Соддену, спадкоємиця Інніс Ард Скеллі й Інніс Ан Скеллі, сюзеренка Аттре» (ЧП), а це ж — чималий шмат земель у гирлі річки Яруга й острови Скелліге на додачу. Остання королева Цінтри — Каланте, Левиця Цінтри — командувала чималою армією (наприклад, у першій у своєму житті битві, яку вела королева, — битві при Хочебужі — загальні втрати обох сторін конфлікту складали три тисячі воїнів, що є значною цифрою для цього світу: наприклад, у протистоянні Маллеори та Кайнгорна сумісна чисельність їхніх військ складала трохи менше цих трьох тисяч). На півдні, у районі гір Амелл і Сходів Марнадаля, Цінтра межувала із територіями, захопленими імперією Нільфгард, головною силою Півдня. Вихід же до моря, контроль над гирлом Яруги й союз із островами Скелліге давав Цінтрі величезні бонуси у торговельних справах. За політичним устроєм Цінтра залишалася королівством, але влада короля часто виявлялася обмеженою контролюючими органами шляхти — зокрема Королівською Радою («Цінтра — не тиранія. Рада вирішить, чи має клятва вже мертвого короля вирішувати долю спадкоємниці трону» — ПЦ). Гербом Цінтри є три крокуючі леви на синьому полі.

У межиріччі Яруги, якщо вже не відходити далеко від того регіону, існує і ряд малих королівств, формально — а то й реально — не підвладних більшим силам. Зокрема, це Верден, Цідаріс, Керак. Усі три розташовані на морському узбережжі, всі три — живуть з моря і морем; нарешті, всі вони межують із Брокілоном, лісом дріад, і ведуть нескінченну війну за контроль над ним. Усі три королівства розташовані у зоні тяжіння Темерії і є її союзниками. Цідаріс і Керак мають флоти, Верден — три сильні фортеці у гирлі Яруги: Настрог, Розрог і Бодрог (ті, про які володарі Чотирьох Королівств говорять: «Фортець тих не захопити з ходу, жодна новочасна техніка тут не допоможе» (КЕ), — і ті самі, капітуляція яких призводить до замирення Темерії з Нільфгардом). З книжок відомі й герби Вердену (жовто-чорна шахівниця) та Кераку (блакитний дельфін, що пливе, із червоними плавниками й хвостом на золотому полі).

Але ж на Півночі є ще одна група державних сил, яка активно впливає на перебіг подій. Мова йде про так звану Лігу з Генґфорсу та королівства Ковір і Повісс.

Спершу Ковір і Повісс були територіями, підвладними Реданії, але з часів повстання Фальки вони вибороли незалежність і дотепер залишаються самоправними утвореннями. Розташовані на крайньому північному заході земель, зайнятих людьми, Ковір і Повіс офіційно дотримуються нейтралітету, а оскільки вони є центрами добування і переробки ресурсів, то у країнах Півночі Ковір і Повіс зберігають за собою місце головних торговельних сил. Формально, Тиссеніди, які тут володарюють, після повернення на престол іменуються «королями Ковіру, Повіссу, Нароку, Вельхаду й Тальгару», окреслюючи таким чином усі підвладні їм території. Відносини країни із Реданією й іншими державами Півночі базуються на так званому Першому Ексетерському Договорі (або, як звуть його за першою фразою, «Mare Liberum Apertum» — «Море є вільним і відкритим»); підписаний у Лан Ексетері (звідси його назва) між представниками Ковіру й Повіссу й королями Реданії та Кедвена, він фіксував досить вигідні умови для купецької країни: вільність морів, свободу торгівлі й незалежність Ковіру й Повіссу від королів Півночі — за умови збереження нейтралітету Крайньої Півночі. Гербом Ковіру й Тіссену є чотирьохчасний щит із зображенням у першій долі на червоному полі срібної руки Тиссенідів, у другій долі — срібних пасів лівоукісних, на їхньому тлі чорна колона (знак князівства Повісс), у третій долі, срібній — вістря блакитного вгору, у четвертій червоній долі — половини срібного орла.

Ліга з Генґфорсу є персональною унією монархів кількох невеличких королівств Півночі; раніше вони представляли Східну Марку Ковіру, але сьогодні є самоврядними. Поєднання їхнє відбулося навколо королівства Кайнгорн і включає, окрім тої держави, такі країни, як Маллеора, Крейден та Холопілля. Гербом Ліги є здиблений грифон.

Усе це — від Яруги до Драконових гір — ті країни, які протягом першої і другої книжок оповідань про відьмака Ґеральта були простором для його пригод. Саме по їхніх містах і селищах Ґеральт їздив, і саме там він заробляв собі на життя.

Але у цього світу є ще й друга половина (і — як здається спершу — темний її двійник) — Південь.

Південь — це перш за все імперія Нільфгард.

Нільфгард спочатку (на сторінках «Чогось більшого», наприклад) з’являється як класична держава Чорного Володаря; уже сама назва її відсилає до Нільфгейму, скандинавської країни мертвих, звідки на Північний Армагеддон — Роґнарьок — прийдуть хтонічні чудовиська; недарма нільфгардців у Країнах Півночі звуть Чорними, недарма вони — до пори — недиференційована маса; недарма Любисток — ще до перших своїх зустрічей із нільфгардцями — репетує: «Ніколи не було подібних воєн…. Армії Нільфгарду залишають після себе випалену землю і трупи. Цілі поля трупів. Це війна на знищення, на повне знищення. Нільфгард проти всіх…. Виглядає на те, що нільфгардці прибули з-за гір, аби наш світ знищити» (ОБ).

Попередня
-= 130 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!