Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Хрещення вогнем

Економіка. Крок другий — економіка. «Довгі» періоди, кров цивілізацій, машини соціальних змін.

Світ Ґеральта — це світ, що підходить до межі першої індустріальної революції. У низці галузей економіки це — аж ніяк не Середньовіччя (скільки б там не «високе»). Але тут, як і в реальній історії відомої нам цивілізації, у сільському, наприклад, господарстві багато в чому продовжується «довге середньовіччя» — як на рівні технологій праці на землі, так і на рівні ментальності селян.

Інша справа — видобування природних ресурсів. Розвиток економіки у докапіталістичну епоху тим більший, чим більший обсяг унікального для зони видобутку чи виробництва товару перевозиться на чималу відстань — і чим тісніше сплетена сітка взаємодій поміж окремими регіонами як у межах однієї країни, так і в межах наддержавних зв’язків.

Так, приморські країни потребують корабельного лісу (при надзвичайно інтенсивному морському судноплавстві), а «довготний» характер світу відьмака розподіляє Північ і Південь на кілька паралельних (у всіх сенсах) економічних зон. Так, корабельний ліс постачається по річці Понтар з Кедвену й Едірну, а по річці Ярузі — з Анґрену, Брюґґе й Соддену. Відповідно, Новіград і Цінтра стають великими перевалочними пунктами такої торгівлі, а приморські країни (такі, як Цідаріс, наприклад, чи острови Скелліге) з піратів досить швидко перетворюються на каботажників. Транзитний характер Темерії та Реданії раз у раз зіштовхує їхні війська у прикордонних війнах (одна з яких, наприклад, ще за часів довоєнних, досить докладно описана у «Сезоні гроз»).

Але деревина — хай навіть у вигляді деревного вугілля, необхідного для гутництва, як напівфабрикат для складніших виробництв, — лише один з елементів господарчого процесу. Кров економіки — видобування й обробка сировини.

Північ має два центри копалин: це Магакам і Ковір. Причому Ковір, як свого роду «купецька монархія», за рахунок видобутку й первинної обробки корисних копалин перетворюється на силу більшу, аніж Чотири Королівства із їхньою шляхтою та рицарськими арміями. У наступному томі циклу, у «Вежі Ластівки», історія становлення Ковіру як могутньої держави розглянута у подробицях, ми ж лише зафіксуємо взяті звідти голі цифри: на останні передвоєнні роки Ковір видобував з копалин «стільки, скільки Реданія, Едірн і Кедвен разом узяті» (ВЛ). І — ще цифри: «На Ковір і Повісс припадала чверть світового видобутку руд срібла, нікелю, свинцю, олова й цинку, половина видобутку руд міді та міді самородної, три чверті видобутку руди марганцю, хрому, титану й вольфраму й стільки ж видобутку металу, який присутній лише у самородній формі: платини, ферриту, криобеліту, двимериту. І понад 80 відсотків світового видобутку золота» (ВЛ).

І якщо первинний шлях деревини й простішої сировини йде зі сходу на захід, за течією річок, то «рудний шлях» — морський, спрямований з Півночі на Південь, в обхід Чотирьох Королівств, і в бік Магакаму, де усі ті рідкісні руди використовувалися для виробництва високоякісного металу для зброї, обладунку — але й інструментів, потрібних у господарстві.

Магакам, таким чином, повністю залишаючись територією Старшого Люду, ґномів, стає необхідною складовою загальносвітових господарських процесів, залишаючись ізольованим (хоча — й самоізольованим) від світу людей.

А у «світі людей», на Півночі, стає дедалі зрозумілішим, що стара організація праці — цехова, із жорсткою регламентацією як трудових зусиль, так і соціальної, ба й культурної чи повсякденної навіть активності, — веде в нікуди, до цивілізаційного програшу. Того програшу, який, з одного боку, забезпечує стрімкий розвиток Ковіру й Повіссу, а з іншого — соціальні та економічні зміни у Нільфгарді. Бо Нільфгард перейшов уже до мануфактурного типу виробництва («Темерію заливають дешеві товари з нільфгардських мануфактур…. Реданія майже не має мануфактур, а ремісники конкуренції б не витримали» — КЕ). До того ж треба мати на увазі унікальний момент у самій Нільфгардській імперії, де вертикаль влади дає можливість для швидкого розвитку окремих галузей виробництва під більш-менш жорстким державним контролем (так, діяльність Петера Евертсена на тимчасово окупованих територіях Лирії та Рівії має сенс виключно у разі можливості не просто знищення, а інженерної деконструкції всієї тамтешньої інфраструктури: «Гута в Гулеті, з великими печами. Плавильня, гута гальмею і велика кузня заліза в Ейсенлаані, п’ятсот центнерів річної продукції. Ливарні й вовняні мануфактури в Альдерберзі. Солодові млини, винокурні, ткацькі й красильні майстерні у Венґерберзі. Демонтувати і вивезти» — ЧП)

Але окрім товарного обігу важливим (а може, й першим за важливістю) для розвитку економіки стає обіг грошовий.

Попередня
-= 132 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!