Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Хрещення вогнем

Утримували вони постійний стрій, у центрі якого був віз, що тягли вони його навпереміну. Попереду воза марширував Золтан, поряд із ним їхав на Пегасі Любисток, пристаючи до папуги. За возом їхали Ґеральт із Мільвою, а наприкінці волоклися шестеро жінок з Кернів.

Провідником зазвичай був Перцифаль Шуттенбах, довгоносий гном. Поступаючись ґномам зростом і силою, він дорівнював їм витривалістю, а спритністю — значно перевершував. Під час маршу безперестанно присідав, шурхотів у кущах, виривався уперед і зникав, після чого з’являвся раптово й нервовими, мавпячими жестами подавав здалеку знак, що усе в порядку, можна йти далі. Часом він повертався і швидко переповідав про перешкоди на шляху. Скільки б разів не повертався, завжди мав для четвірки дітлахів, які сиділи на возі, жменю ожини, горіхів чи якісь дивовижні, але явно смаковиті корінці.

Швидкість вони мали потворно повільну, марширували просіками три дні. Не наштовхнулися ні на які війська, не бачили димів чи заграв. Утім, самими вони не були. Розвідник Перцифаль кілька разів доповідав їм про групи біженців, які ховалися у лісах. Кілька таких груп вони минули, причому якомога швидше, бо міни озброєних вилами та колунами хлопів не заохочували до зав’язування контактів. Висловлювалася пропозиція вступити у перемовини й залишити якійсь із груп біженців жінок з Кернів, але Золтан був проти, а Мільва його підтримала. Жінки також аж ніяк не квапилися залишати компанію. Було це тим більше дивно, що ставилися вони до ґномів із явною, сповненою страхом недоброзичливістю і дистанціюванням, майже ніколи не відгукувалися, а на кожній із зупинок трималися на узбіччі.

Ґеральт списував поведінку жінок на трагедію, яку вони нещодавно пережили, втім, підозрював, що причиною недоброзичливості також могли бути занадто розкуті манери ґномів. Золтан і його компанія лаялися настільки ж бридко й часто, як папуга, називаний Фельдмаршалом Дудою, але мали багатший репертуар. Співали свинські пісеньки, в чому, зрештою, всіляко допомагав їм Любисток. Плювалися, шмаркалися у пальці й голосно перділи, що зазвичай було причиною смішків, жартів і взаємного під’юджування. У кущі ходили тільки за насправді великою потребою, із потребами легшими не утруднювали себе далеким ходінням. Це остаточно розлютило врешті Мільву, яка добряче вилаяла Золтана, коли той уранці висцявся у теплий ще попіл вогнища, аж ніяк не переймаючись глядачами. Здивований Золтан не збентежився і заявив, що сором’язливо укриватися із того роду потребами звикли виключно особи лукаві, підступні й схильні до доносів, за чим таких ото, власне, й розпізнають. Утім, на лучницю те красномовне пояснення не справило жодного враження. Ґноми були почастовані довгою вязкою лайки й кількома напрочуд конкретними погрозами, які вони сприйняли всерйоз, бо почали слухняно ходити у кущі. Однак, аби не наразитися на обзивання їх підступними донощиками, ходили групами.

Нове товариство максимально змінило Любистка. Поет був із ґномами запанібрата, особливо коли виявилося, що деякі з них чули про нього й навіть знають його балади і куплети. Любисток не відступав від Золтанової компанії ані на крок. Носив виторгувану у ґномів набиту заклепками куртку, піднищений капелюшок із пером замінив він задиристим ковпаком із куниці. Підперезався широким, втиканим міддю поясом, за який заткнув отриманий у презент ніж розбійницького вигляду. Ніж той колов його у пах при кожній спробі нахилитися. На щастя, скоро він десь загубив той убивчий клинок, а другого вже не отримав.

Ішли вони серед густих лісів, що росли на схилах Турлоу. Ліси здавалися вимерлими, не було й сліду від звірини, сполошеної, мабуть, військом і біженцями. Не було на що полювати, але поки що голод їм не загрожував. Ґноми тарабанили із собою вдосталь провіанту. А коли той закінчився — а закінчився швидко, бо ротів до їдла було чимало, — Йазон Варда й Монро Брюи зникли, ледь посутеніло, узявши із собою порожній лантух. Коли під ранок вони повернулися, то мали два мішки, обидва наповнені. У одному був овес для коней, у другому — крупи, мука, сушена яловичина, ледь початий шмат сиру й навіть величезний сичуг — делікатес у вигляді фаршированого лівером свинячого шлунку, спресованого поміж двома планками у форму міху для роздування вогню у каміні.

Ґеральт здогадувався, звідки та здобич. Не прокоментував одразу, але сказав про те, дочекавшись відповідної миті. Як був із Золтаном сам на сам, ґречно запитав його, чи не бачить той нічого поганого в обкраданні інших біженців, усе ж не менше, ніж самі вони, голодних і на рівні із ними бажаючих вижити. Ґном відповів серйозно, що — авжеж, дуже він того стидається, але такий уже має характер.

Попередня
-= 30 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!