Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Хрещення вогнем

Мільва сиділа біля коней, жартуючи із веснянкуватою дівчинкою, яку вона цілий день везла у сідлі. Коли довідалася про гостинність Регіса, відразу стенула плечима, але не дала себе довго вмовляти.

Коли увійшли вони до куреня, застали товариство за оглядинами складованого коріння мандрагори.

— Уперше бачу, — признався Любисток, крутячи у пальцях величеньку бульбу. — І справді трохи нагадує людину.

— Покручену люмбаго, — кивнув Золтан. — А отой другий, оно, бач, точно баба вагітна. А оночки, перепрошую, наче двійко людей, зайнятих потрахулями.

— Одне тільки у вас у голові, — Мільва хвацько вихилила наповнену мензурку, міцно кахикнула у кулак. — А най мене… Кріпка та горілка! То справді з галаски? Ха, тоді чародійський напій п’ємо! Нє щоденно таке трапляється. Дякую, пане цирульнику.

— Із усією приємністю з мого боку.

Послідовно наповнювана мензурка йшла по колу в компанії, стимулюючи гумор, бадьорість і балакучість.

— Така мандрагора, як я чув, то овоч величезної магічної сили, — переконано сказав Перціфаль Шуттенбах.

— Авжеж, — підтвердив Любисток, після чого ковтнув собі, труснув головою і почав говорити. — Що, мало балад на цю тему складено? Чародії застосовують мандрагору для еліксирів, дякуючи яким зберігають вони вічну молодість. Чародійки ж роблять з альрауни мазь, яку звуть гламур. Намазана нею, чародійка стає настільки вродливою і гарною, що аж очі вилазять. Треба також вам знати, що мандрагора є сильним афродизіаком і використовують його для любовної магії, особливо щоб зламати дівочий опір. Звідси й народна назва її — галаска. Чи то зілля, від якого дівка аж галасує, як того зілля скуштує.

— Дурбецел, — прокоментувала Мільва.

— А я чув, — сказав гном, вихиливши наповнене начиння, — що то через те, що коли корінь альрауни з землі тягнуть, то рослина плаче й репетує, наче жива.

— Ха, — сказав Золтан, зачерпуючи з цеберка. — Якби вона тільки репетувала! Мандрагора, кажуть, верещить так жахливо, що аж глузд від того постраждати може, а ще вона закляття викрикує і прокляття накладає на того, хто із землі її рве. Життям можна за такий успіх заплатити.

— Здається це мені сільською казкою, — Мільва взяла від нього мензурку, випила з розмаху й обтрусилася. — Не може того бути, аби рослина таку силу мала.

— Чиста правда! — викрикнув палко ґном. — Але розсудливі травники винайшли метод, аби захиститися. Знайшовши альрауну, треба примотати до неї один кінець віжок, а до другого кінця прив’язати пса…

— Або свиню, — втрутився гном.

— Або дику свиню, — поважно додав Любисток.

— Дурієш, поете. Справа у тому, аби це собака або свиня витягла мандрагору з землі, і тоді прокльони й закляття на ту тварину, що тягне, впадуть, а травник, далеко й безпечно у хащах сховавшись, цілим піде. Що, пане Регісе? Слушно кажу?

— Метод цікавий, — визнав алхімік, загадково посміхаючись. — Головним чином через його розумність. Утім, мінусом є занадто велика складність. Усе ж теоретично вистачило б віжок, без використання звірів. Я б не став підозрювати мандрагору у здатності розпізнавати, хто тягне віжки. Чари й заклинання завжди мають накладатися на шнурок, який дешевший і не такий морочливий в обслуговуванні, аніж пес, уже не говорячи про свиню.

— Кепкуєте?

— Як же я посмів би! Говорив, що захоплююся його винахідливістю. Бо будь-яка мандрагора, незважаючи на загальну думку, не може накласти прокляття чи закляття, але у свіжому стані рослина занадто токсична, більше того, отруєна навіть земля навколо кореня. Нанесення свіжого соку на обличчя чи скалічену долоню та навіть вдихання випарів може мати фатальні наслідки. Я використовую маску й рукавички, але це не значить, що я маю щось проти застосовування методу віжок.

— Гммм… — задумався ґном. — А із отим криком страшенним, який альрауна, яку виривають з землі, видає, — оте правда?

— У мандрагори немає голосових струн, — спокійно пояснив алхімік. — Це, вважаю, типово для рослин, вірно ж? Утім, токсин, який виділяє бульба, має сильну галюциногенну дію. Голоси, крики, шепіт й інші звуки — це ніщо інше, як галюцинація, яку створює уражена центральна нервова система жертви.

— Ха, геть я це позабув, — з рота Любистка, який саме вихилив мензурку, вирвалося приглушене бекання. — Мандрагора ж сильно отруйна! А я її у руки брав! А зараз ми жлуктимо цей відвар без пам’яті…

— Токсичним є виключно свіжий корінь альрауни, — заспокоїв його Регіс. — Мій зібрано у сезон і відповідним чином приготовлено, а дистилят іще й фільтровано. Немає причин для побоювань.

— Певно, що немає, — погодився Золтан. — Смага завжди смагою буде, гнати її навіть із шавлії можна, з кропиви, з риб’ячої луски й старих шнурків. Давай склянку, Любистку, бо черга чекає.

Попередня
-= 47 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!