Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Хрещення вогнем

Мензурка, що її послідовно наповнювали, обійшла компанію. Усі повсідалися зручніше на глинобитній підлозі. Відьмак засичав і вилаявся, сів зручніше, бо коли сідав, біль знову прошив його коліно. Побачив, як Регіс уважно придивляється до нього.

— Свіжа рана?

— Не зовсім. Але докучає. Маєш тут якісь зілля, що могли б зменшити біль?

— Це залежить від різновиду болю, — трохи посміхнувся цирульник. — І від його причин. У твоєму потові, відьмаче, я відчуваю дивний запах. Тебе лікували магією? Давали тобі магічні ензими й гормони?

— Давали мені різні ліки. Я й поняття не мав, що їх іще можна відчути у моєму потові. У тебе холерно добрий нюх, Регісе.

— У кожного свої сильні сторони. Для того, щоб вирівняти вади. Яку проблему тобі лікували магічно?

— Мав я зламану руку й гомілкову кістку.

— Як давно?

— Місяць із гаком.

— І ти вже ходиш? Неймовірно. Дріади з Брокілону, правда?

— Як ти до цього дійшов?

— Тільки дріади знають ліки, які можуть настільки швидко відбудувати кісткову тканину. На зап’ястках твоїх я бачу темні цяточки, місця, у які вросли корінчики конинхелі й симбіотичні відростки пурпурового живокосту. Конинхеллю вміють користуватися виключно дріади, а пурпуровий живокіст не росте ніде, окрім Брокілону.

— Браво. Безпомилкова дедукція. Однак мене цікавить дещо інше. Зламано мені було кістку стегна й передпліччя. Натомість сильний біль я відчуваю у лікті й у коліні.

— Це типово, — кивнув цирульник. — Магія дріад відбудувала тобі пошкоджені кістки, але одночасно призвела до малої революції у нервових основах. Побічний ефект, який найсильніше відчувається у суглобах.

— Що ти можеш на це мені порадити?

— Нічого, на жаль. Іще довгий час ти будеш безпомилково відчувати сльоту. Зимою біль посилиться. Утім, я б не рекомендував тобі сильних знеболювальних ліків. Особливо наркотиків. Ти відьмак, у твоєму випадку воно абсолютно небажано.

— Тоді я полікуюся твоєю мандрагорою, — відьмак підніс наповнену мензурку, яку саме вручила йому Мільва, випив до дна й закашлявся так, що аж сльози з очей полилися. — Уже мені, зараза, краще.

— Я не впевнений, — Регіс усміхнувся зі стиснутими губами, — чи лікуєш ти відповідну хворобу. Нагадую також, що треба лікувати причини, а не симптоми.

— Не у випадку цього відьмака, — тихенько пирхнув уже трохи рум’яний Любисток, прислухаючись до їхньої розмови. — У його випадку саме горілка добре подіє на те, що його непокоїть.

— Як й у тебе, — Ґеральт заморозив поета поглядом. — Особливо якщо тобі від неї язик колом стане.

— На те б я не розраховував, — знову посміхнувся цирульник. — У склад препарату входить белладона. Багато алкалоїдів, у тому числі скополамін. Ще до того, як мандрагора вас розвезе, всі ви, безумовно, станете хвалитися переді мною елоквенцією.

— Хвалитися чим? — запитав Шуттенбах.

— Красномовством. Перепрошую. Станьмо користатися простішими словами.

Ґеральт скривив губи у псевдопосмішці.

— Слушно, — сказав. — Легко підхопити ту манеру й почати використовувати такі слова щодня. А люди тоді вважатимуть співрозмовника за наглючого блазня.

— Або за алхіміка, — сказав Золтан Хівай, черпаючи мензуркою з цеберка.

— Або за відьмака, — пирхнув Любисток. — Який начитався усякого, аби могти імпонувати одній чародійці. Чародійки, панове мої, ні на що так не летять, як на вишукану балаканину. Вірно я кажу, Ґеральте? Ну, розкажи нам щось…

— Пропусти свою чергу, Любистку, — холодно сказав відьмак. — Занадто швидко на тебе діють алкалоїди, що містяться у цьому самогоні. Розпатякався ти.

— Попустився б ти, Ґеральте, — скривився Золтан, — із тими своїми секретами. Любисток нам небагато нового сказав. Нічого із тим не вдієш, що ти ходяча легенда. Історії про твої пригоди навіть у вертепах грають. У тому числі й історію про тебе й про чародійку на ім’я Гвиневра.

— Йеннефер, — поправив тихенько Регіс. — Я бачив такий спектакль. Історія про полювання на джина, наскільки пам’ятаю.

— Я був під час того полювання, — похвастався Любисток. — Сміху було, скажу вам…

— Розкажи усім, — Ґеральт устав. — Запиваючи й добряче усе прикрашуючи. А я піду пройдуся.

— Гей же, — обурився ґном. — Нема чого ображатися…

— Ти мене не зрозумів, Золтане. Піду спорожню січовий міхур. Таке навіть із ходячими легендами трапляється.

***

Ніч була холодною, як сто дияволів. Коні тупали й форкали, пара виривалася з їхніх ніздрів. Залита місячним сяйвом хатинка цирульника виглядала воістину казково. Така собі хатка лісової феї. Відьмак зав’язав штани.

Попередня
-= 48 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!