Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Хрещення вогнем

Вона не пішла до Коль Серрай відразу, як прибула, хоча дріади й нагадували, що Ґвинблейдд нетерпляче чекає на її повернення. Зволікала вона цілеспрямовано, все ще була невдоволена місією, що їй доручили, і хотіла те продемонструвати. Відвела до табору ельфів із приведеної командо білок. Детально доповіла про все, що сталося по дорозі, попередила дріад про блокаду кордону на Стрічці, яку готували люди. І тільки коли їй утретє нагадали, Мільва викупалася, перевдягнулася і пішла до відьмака.

Він чекав на краю галявини, там, де росли кедри. Проходжувався, присідав час від часу, випрямлявся пружно. Мабуть, Аґлаїс наказала йому тренуватися.

— Які вісті? — запитав він одразу після привітання.

Холод у його голосі її не обдурив.

— Війна, типу, до кінця йде, — відповіла вона, стенувши плечима. — Нільфгард, кажуть, жах як Едірн та Лирію погромив. Верден піддавсь, а король Темерії з нільфгардським імператором мир уклав. А ельфи у Долині Квітів власну державу заснували. Але ж скойа’таелі з Темерії та Реданії туди не пішли. Надалі б’ються…

— Не про це мені йшлося.

— Нє? — вдала вона здивування. — Айно, вірно. Так, до Доріану я заглянула, як ти й просив, хоча прийшлося шмат дороги накинути. А гостини зара’ небезпечні…

Вона урвала себе, потягнулася. Цього разу він її не підганяв.

— Чи отой Кодрінгер, — запитала нарешті, — шо ти казав його мені відвідати, твоїм приятелем був?

Обличчя відьмака ані здригнулося, але Мільва зрозуміла, що він відразу здогадався.

— Ні. Не був.

— Це добре, — продовжила вона повільно. — Бо нєма вже його серед живих. Згорів разом із садибою свою, тіки комин і лишився із шматом стіни. Увесь Доріан від пліток аж гуде. Одні балакають, шо отой Кодрінгер чорнокнижництвом вправлявся і отрути варив, шо із дияволом пакт мав, тож чортячий вогонь його і поглинув. Інші кажуть, шо сунув він носа і пальці у негарні шпарини, як мав те у звичці робити. А комусь нє до смаку прийшлося, тож узяв він його і уконтропупив, і вогонь підклав, аби сліди затерти. А ти шо вважаєш?

Не дочекалася ані відповіді, ані емоцій на посірілому обличчі. Тож продовжила, не відмовившись від нахабного і злостивого тону:

— Цікаво, шо ота пожежа і смерть отого Кодрінгера у перший новий місяць липня сталися, точно як проблєми на острові Танедд. Типу наче хто здогадався, шо саме Кодрінгер шось про ті проблєми знав і шо про деталі буде питаний. Наче хто назавжди рота йому зашити хтів, язицюру онімити. Шо ти на те скажеш? Ха, бачу, шо нічого не скажеш. Шось ти маломовний! То я тобі скажу: небезпечні ті твої справки, ті твої шпигування та розпитування. Може, той хтось й інші роти й вуха, крім Кодрінгера, захоче закрити. Так я ото собі думаю.

— Вибач мені, — сказав він по хвильці. — Ти маєш рацію. Я підставив тебе. Це було занадто небезпечне завдання для…

— Для жінки, ага? — Вона шарпнула головою, різким рухом відкинула на спину все ще мокре волосся. — Ото ти хтів сказати? Теж мені, галант знайшовся! На носі собі закарбуй, шо хоча я, щоб висцятися, присідати мушу, кожух мій не зайцем, а вовком підшитий! Боягузтво не закидай мені, бо мене ти не знаєш!

— Знаю, — сказав він тихо й спокійно, не реагуючи на її злість та підвищений голос. — Ти — Мільва. Проводиш у Брокілон білок, прослизаєш крізь облави. Відома мені твоя мужність. Але я легковажно і себелюбно наразив тебе…

— Не дури! — обірвала вона його гостро. — Про себе непокойся, не про мене. Про дівулю непокойся!

Насмішкувато скривилася. Бо цього разу обличчя його змінилося. Мовчала спеціально, очікуючи наступних запитань.

— Що знаєш? — нарешті запитав він. — І від кого?

— Ти мав свого Кодрінгера, — фукнула вона, гордовито підносячи голову, — а я своїх знайомців маю. Тих, у кого швидкі очі та вуха.

— Говори. Прошу, Мільво.

— Після проблєм на Танедді, — почала вона, перечекавши хвилю, — усюди закипіло. Полювання на зрадників почалося. Особливо на тих чародіїв, шо за Нільфгард стали, як і на інших запроданців. Декого схопили. Інші щезли, наче камінь у воду. Нє тре’ великого розуму, шоб здогадатися, куди пішли і під чиїм крилом сховалися. Але нє тільки на чародіїв та зрадників полюють. У ребелії на Танедді збунтованим чародіям допомагало командо білок, яким славетний Фаойльтіарна командував. Шукають його. Видано наказ, аби кожного схопленого ельфа на муку брати, про командо Фаойльтіарни розпитувати.

— І хто той Фаойльтіарна?

— Ельф, скойа’таель. Як мало хто людям він за шкіру залив. Чимала ціна за його голову. Але нє тіко його шукають. Шукають також якогось нільфгардського рицаря, шо на Танедді був. І ше…

Попередня
-= 5 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!