Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Хрещення вогнем

— Так.

— Бери перо й каламар. Продиктую тобі листа до неї. Пиши… Зараза, не можу зосередитися. Що то за проклятущі верески, Орі? Що там діється на плацу?

— Жаки обкидають камінням резиденцію нільфгардського посла. Заплатили ми їм за те, кхи-кхи, як мені здається.

— Ага. Добре. Прикрий вікно. Завтра нехай жаки підуть обкидають філіал банка ґнома Джанкарді. Відмовив той мені в розкритті таємниці рахунків.

— Джанкарді, кхи-кхи, переказав чималі гроші на військовий фонд.

— Ха. Тоді нехай обкидають ті банки, які не переказали.

— Усі переказали.

— Ото ти нудний, Орі. Пиши, кажу. Люб’язна Філіппо, сонце очей моїх… Зараза, завжди забуваю. Візьми новий аркуш. Готовий?

— Так, кхи-кхи.

— Дорога Філіппо. Пані Трісс Мерігольд переймається щодо відьмака, якого вона телепортувала з Танедду у Брокілон, роблячи з того факту чималу таємницю, навіть переді мною, що було для мене по-справжньому боляче. Заспокой її. Відьмак почувається вже непогано. Вже навіть почав посилати з Брокілону емісарок із завданням розшукувати сліди княжни Цірілли, особи, яка так тебе цікавить. Наш приятель Ґеральт, схоже, не знає, що Цірілла у Нільфгарді, готується до шлюбу із імператором Емгиром. Я зацікавлений, аби відьмак спокійно сидів у Брокілоні, тому намагатимуся, аби звістка про це до нього дійшла. Написав?

— Кхи-кхи, «до нього дійшла».

— З абзацу. Роздумую я… Орі, холера, витирай перо! Ми до Філіппи пишемо, не до ради королівської, лист має виглядати естетично! З абзацу. Роздумую я, чому Ґеральт не шукає контакту із Йеннефер. Не хочу вірити, що той афект, що межував із манією, вигас так раптово, незалежно від політичних уподобань його ідеалу. З іншого боку, якби це Йеннефер була тією, хто доставила Ціріллу Емгиру, і якби були цьому докази, то я охоче зробив би так, щоб докази ті потрапили відьмакові у руки. Проблема вирішилася б сама собою, я впевнений у тому, а віроломна чорноволоса красуня не знала б ані дня, ані години. Відьмак не любить, коли хтось тягне лапи до його дівчинки, Артауд Терранова добряче переконався у цьому на Танедді. Хотів би я вірити, Філь, що ти не маєш доказів зради Йеннефер і не знаєш, де вона ховається. Мені б сильно боліло, якби виявилося, що це чергова таємниця, яку від мене приховують. Я перед тобою таємниць не маю… Чого ти смієшся, Орі?

— Нічого, кхи-кхи.

— Пиши! Я перед тобою таємниць не маю, Філь, і розраховую на взаємність. Залишаюся у глибокому вшануванні, et cetera, et cetera. Дай, підпишу.

Орі Ройвен посипав лист піском. Дійкстра всівся зручніше, крутнув млинка великими пальцями сплетених на череві долонь.

— Та Мільва, яку відьмак посилає на шпигування, — заговорив. — Що ти про неї можеш сказати?

— Займається вона, кхи-кхи, — відкашлявся секретар, — перекиданням до Брокілону груп скойа’таелів, розбитих темерійськими військами. Виводить ельфів з облав і котлів, уможливлюючи їм відпочинок і формування наново у бойові командо…

— Мені не треба знання, доступного усім, — урвав Дійкстра. — Діяльність Мільви мені відома, зрештою, я маю намір її використати. Якби не це, я б давно кинув її на пожирання темерійцям. Що можеш сказати мені про неї саму? Про Мільву як таку?

— Походить вона, здається, з якогось завошивленого селища у Верхньому Соддені. Насправді вона зветься Марією Баррінг. Мільва — то прізвисько, яке дали їй дріади. На Старшій Мові воно значить…

— Шуліка, — урвав його Дійкстра. — Я знаю…

— Рід її від діда-прадіда — то мисливці. Лісовики, із хащами — запанібрата. Коли сина старого Баррінга забив лось, старий навчив лісовому ремеслу доньку. Як помер, мати знову вийшла заміж. Кхи, кхи… Марія із вітчимом не ладила і втекла з дому. Мала тоді, здається, шістнадцять років. Пішла на північ, жила з полювання, але лісники баронів життя їй не полегшували, вислідковували її і гнали, наче звіра. Тож вона почала гуляти у Брокілоні, і там, кхи-кхи, дістали її дріади.

— І замість пришити — приголубили, — буркнув Дійкстра. — Визнали за свою… А вона віддячила. Уклала пакт із Відьмою Брокілону, зі Старою Срібноокою Ейтне. Марія Баррінг померла, тож хай живе Мільва… Скільки експедицій вона прикінчила, поки ті з Вердену і Кераку зрозуміли? Три?

— Кхи, кхи… Чотири, так мені здається… — Орі Ройвену завжди щось здавалося, хоча пам’ять він мав безвідмовну. — Всього десь, до купи, із сотню людей, тих, що виявилися найзатятішими у полюванні за мавкиними скальпами. А довго не могли зрозуміти, бо Мільва часом виносила одного з різанини на власних плечах, а врятований до небес прославляв її мужність. Тільки за четвертим разом, у Вердені, здається, хтось себе по лобі ляснув. Як же воно так, замислився раптом, кхи, кхи, що провідниця, яка людей раз за разом на мавок скликає, кожного разу живою виходить? І вилізло шило з лантуха, що провідниця веде — але в засідку, просто під стріли дріад…

Попередня
-= 7 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!