Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Хрещення вогнем

Вищевикладене я цілком таємно із кур’єром ЙВМ Графу передаю. Докладний протокол допиту вишлю також, як тільки скриба його начисто перепише. Принижено прошу ЙВМ Графа про інструкції, що із карником Назаріаном вчинити. Чи наказати виписати йому гарячих, аби він більше деталей собі пригадав, чи повісити, згідно з правилами.

Із повагою

etc., etc.

Васкуань розмашисто підписав рапорт, відтиснув печатку й викликав гінця.

Зміст рапорту став відомим Дійкстрі увечері того самого дня. Філіппі Ейльгарт став він відомим ополудні дня наступного.

***

Коли кінь, що ніс відьмака й Любистка, вигулькнув з прибережного вільшаника, Мільва й Кагір були сильно знервованими. Раніше вони вже почули відгомін битви, вода Іни розносила звуки на чималу відстань.

Допомагаючи стягнути поета з сідла, Мільва бачила, як напружився відьмак, помітивши нільфгардця. Не встигла вона й слова промовити, втім як і відьмак, Любисток узявся стогнати, вислизаючи з рук. Його поклали на пісок, сунувши під голову згорнутий плащ. Мільва вже збиралася змінити просякнуту кров’ю пов’язку, коли відчула на плечі руку й унюхала знайомий запах полину, анісу й інших зіль. Регіс, як завжди, з’явився невідомо коли, невідомо як і невідомо звідки.

— Дозволь, — сказав, витягаючи зі своєї торби медичні приладдя й інструменти. — Я цим займуся.

Коли цирульник відірвав пов’язку від рани, Любисток болісно скрикнув.

— Спокійно, — сказав Регіс, промиваючи рану. — То нічого. Просто трохи крові. Тільки трохи крові… Добре пахне, поете, твоя кров.

І саме тоді відьмак вчинив те, на що Мільва очікувати не могла. Підійшов до коня і витягнув прип’ятий під тебеньками сідла довгий нільфгардський меч.

— Відійди від нього! — гарикнув, ставши над цирульником.

— Добре пахне та кров, — повторив Регіс, не звертаючи на відьмака жодної уваги. — Не відчуваю я у ній запаху зараження, яке у випадку рани голови мало б фатальні наслідки. Артерії і вени цілі… Зараз зашию.

Любисток застогнав, різко втягнув повітря. Меч у долоні відьмака здригнувся, блиснув відбитим від річки світлом.

— Накладу кілька швів, — сказав Регіс, і далі не звертаючи уваги ані на відьмака, ані на його меч. — Будь мужнім, Любистку.

Любисток був мужнім.

— Уже закінчую. — Регіс узявся за перев’язку. — До весілля, скажімо тривіально, загоїться. Рана саме для поета, Любистку. Станеш ходити, як військовий герой, із гордовитою пов’язкою на чолі, а серця панянок, що стануть на тебе дивитися, танутимуть наче віск. Так, воістину поетична рана. Не те що постріл у черево. Розвалена печінка, роздерті нирки й кишки, пролитий вміст шлунку й кал, відкрите запалення… Ну, готово. Ґеральте, тепер я у твоєму розпорядженні.

Він устав, і тоді відьмак приставив йому меча до горла. Рухом настільки швидким, що тільки перед очима мигнуло.

— Назад! — гарикнув він на Мільву.

Регіс навіть не здригнувся, хоча кінчик меча легенько уперся йому у шию. Лучниця стримала дихання, побачивши, як очі цирульника розгоряються у темряві дивним котячим світлом.

— Ну, давай, — спокійно сказав Регіс. — Пхни.

— Ґеральте, — простогнав з землі Любисток, цілком притомно. — Чи ти здурів? Він врятував нас від шибениці… Перев’язав мені голову…

— Врятував у таборі дівчину й нас, — тихо нагадала Мільва.

— Мовчіть. Ви не знаєте, хто він такий.

Цирульник не ворухнувся. А Мільва раптом із переляком помітила те, що повинна була помітити давно.

Регіс не давав тіні.

— І справді, — сказав він повільно. — Ви не знаєте, хто я такий. А саме час вам дізнатися. Звуся Еміель Регіс Рогеллек Терзіфф-Годфруа. Живу я на цьому світі чотириста двадцять вісім років. Я нащадок тих викинутих сюди нещасних істот, які опинилися серед вас після катаклізму, який ви звете Кон’юнкцією Сфер. Вважаюся я, скажімо так, за потвору. За кровожерного монстра. А тепер я натрапив на відьмака, який професійно займається винищенням таких, як я. Це все.

— І вистачить, — Ґеральт опустив меч. — Аж занадто. Зникни звідси, Еміелю Регісу Як-Там-Тебе. Геть.

— Неможливо, — пожартував Регіс. — Дозволиш мені піти? Мені, який є загрозою для людей? Відьмак повинен використати будь-яку оказію для винищення таких загроз.

— Їдь. Від’їжджай, і швидко.

— І наскільки далеко я маю від’їхати? — повільно запитав Регіс. — Ти ж відьмак. Ти знаєш про мене. Коли ти вже упораєшся зі своїми проблемами, коли вирішиш те, що маєш вирішити, ти напевне повернешся у ці краї. Ти знаєш, де я мешкаю, де я буваю, чим займаюся. Станеш мене вистежувати?

— Не виключаю. Якщо буде нагорода. Я відьмак.

Попередня
-= 80 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!