Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Хрещення вогнем

— То все?

— Ні.

— То слухаю.

— Цірі, — почав повільно нільфгардець, — їде верхи через запилене село. Із шісткою молодих людей. Серед тих людей є коротко обстрижена дівчина. Цірі танцює у сараї на столі, й вона щаслива…

— Мільва розповіла тобі мої сни.

— Ні. Вона не розповіла мені нічого. Ти мені не віриш?

— Ні.

Кагір опустив голову, покрутив підбором у піску.

— Я забув, що ти не можеш мені вірити, не можеш мати до мене довіри. Я це розумію. Але тобі, як і мені, снився ще один сон. Сон, про який ти нікому не розповідав. Бо я сумніваюся, що ти хотів би про нього комусь розповісти.

***

Можна сказати, що Сервадіо просто пощастило. До Лоредо він прибув без наміру шпигувати за кимось конкретним. Але сільце не просто так звалося Розбійним Осадом. Лоредо було розташоване біля Бандитського Шляху, бригади й злодії з усіх околиць Верхньої Вельди зазирали сюди, зустрічалися, аби продати чи обміняти здобич, скупитися, відпочити й позабавлятися у добірному бандитському товаристві. Сільце кілька разів палили, але нечисленні постійні й численні приїжджі мешканці раз у раз його відбудовували. Жили вони з бандитів і жили у достатку. А шпигуни й донощики, такі як Сервадіо, завжди мали шанс отримати в Лоредо якусь інформацію, яка була б варта для префекта кількох флоринів.

Зараз же Сервадіо розраховував на більше, ніж кілька. Бо до села в’їжджали Щури.

Головував Ґіселер, з його боків їхали Іскра й Кайлі. За ними їхали Містле й та нова, сіроволоса, яка звалася Фалькою. Ассе й Реф їхали останніми, ведучи вільних коней, скоріше за все, захоплених і приведених на продаж. Були вони зморені й укриті пилом, але трималися у сідлах зухвало, охоче відповідали на привітання побратимів і знайомців, які гостювали в Лоредо. Зіскочивши з коней і почастувавшись пивом, відразу взялися до галасливої торгівлі із продавцями й скупниками. Всі, окрім Містле і тієї нової, сіроволосої, яка носила меч перекинутим через спину. Ті пішли поміж ятками, що, як завжди, заполонили майдан. Лоредо мав свої торгові дні, й тоді кількість товарів, що пропонували приїжджі бандити, була особливо багатою і різнорідною. Сьогодні був саме такий день.

Сервадіо обережно почимчикував за дівчатами. Аби заробити, мусив донести, аби донести, мусив підслухати.

Дівчата оглядали кольорові хустки, намисто, гаптовані блузки, чапраки, оздоблені наголів’я для коней. Перебирали товар, але не купували. Містле майже весь час тримала руку на плечі сіроволосої.

Шпик обережно присунувся ближче, удав, що придивляється до ременів і пасків на ятках римаря. Дівчата розмовляли, але тихо, зрозуміти він не міг, ближче підходити боявся. Могли вони зауважити, почати щось підозрювати.

На одній із яток продавали цукрову вату. Дівчата підійшли, Містле купила дві обмотані сніжними солодощами палички, одну вручила сіроволосій. Та легенько скубнула. Білий клаптик приклеївся до її губи. Містле стерла його обережним, пестливим рухом. Сіроволоса широко відкрила смарагдові очі, повільно облизнула губи, посміхнулася, насмішкувато схиляючи набік голову. Сервадіо відчув тремтіння, струмочок холодного поту, з карку між лопаток. Згадав він плітки, що кружляли щодо цих бандиток.

Він уже мав намір потихеньку відступити, було ясно, що нічого він не підслухає і не вишпигує.

Дівчата не розмовляли ні про що важливе, натомість неподалік, там, де згромадилася старшина розбійничих шайок, Ґіселер, Кейлі й інші галасливо сперечалися, торгувалися, верещали, раз у раз підставляли кубки під шпунт діжки. Від них Сервадіо міг перехопити слівце-інше, яке видало б найближчі плани банди, їхній шлях або мету. Якби вдалося йому підслухати й своєчасно доставити відомість солдатам префекта або агентам з Нільфгарду, які живо цікавилися Щурами, нагорода могла б виявитися у нього буквально у кишені. А якби спираючись на його інформацію префект зумів розставити вдалу засідку, Сервадіо міг розраховувати на по-справжньому значний приплив готівки. Бабі кожух куплю, думав він гарячково. Дітям чобітки нарешті й іграшок якихось… А собі…

Дівчата проходжалися вздовж яток, облизуючи й поскубуючи з патиків цукрову вату. Сервадіо раптом зрозумів, що за ними стежать. І вказують пальцями. Знав тих, хто вказували, злодіїв і конокрадів з шайки Пінти, що його звали Вирвихвостом.

Злодії обмінялися кількома промовисто голосними зауваженнями, розреготалися. Містле примружилася, поклала сіроволосій руку на плече.

— Горлички! — пхикнув один зі злодіїв Вирвихвоста, довгань із вусами, що виглядали, наче клоччя. — Диви, зара’ з дзьобків одна одній давати стануть!

Попередня
-= 82 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!