Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Хрещення вогнем

— Та їдь, — Мільва встала пружньо. — Може, думаєш, я тебе просити стану? Дідько із тобою, відьмаче. Ходімо, Любистку, зварганимо якогось їдла. Голод мене ссе, а як його оце слухаю, так і млості нападають.

Ґеральт відвернувся. Дивився на зеленооких бакланів, що сушили крила на гілках обісраного дерева. Раптом почув гострий запах трав і люто вилаявся.

— Ти випробовуєш моє терпіння, Регісе.

Вампір, який з’явився невідомо коли й звідки, не перейнявся, усівся поруч.

— Мушу змінити поету пов’язку, — сказав спокійно.

— То йди до нього. Від мене тримайся подалі.

Регіс зітхнув, аж ніяк не маючи наміру йти.

— Я слухав твою розмову із Любистком і лучницею, — сказав не без іронії у голосі. — Треба визнати, ти маєш справжній талант прихиляти до себе людей. Хоча б і цілий свт, здається, стане проти тебе. Ти все одно не станеш сприймати тих, хто захоче тобі допомогти, товаришів і союзників.

— Світ перевернувся. Вампір стане мене вчити, як мені поводитися із людьми. Що ти знаєш про людей, Регісе? Єдина річ, яку ти знаєш, то смак їхньої крові. Зараза, я що, почав із тобою розмовляти?

— Світ перевернувся, — визнав вампір цілком серйозно. — Почав. Тож, може, захочеш іще й вислухати пораду?

— Ні. Не захочу. Вона мені непотрібна.

— І вірно, трохи не забув. Поради тобі не потрібні, союзники тобі не потрібні, без товаришів у подорожі ти також обійдешся. Мета твоєї подорожі — то мета особиста й приватна, більше того, характер подорожі вимагає, аби ти реалізував її сам, особисто. Ризик, загроза, труд, битва із сумнівами мають обтяжувати тебе одного. Бо ж вони елементи спокути, спокутування вини, яку ти бажаєш отримати. Таке собі, сказав би я, хрещення вогнем. Пройдеш крізь вогонь, який палить, але очищує. Сам, на самоті. Бо якби хтось тобі у тому допоміг, підтримав, узяв на себе хоча б частку того хрещення вогнем, того болю, тієї спокути, то тим самим збіднив би тебе. Позбавив би належної йому за співучасть частини спокутування вини, яка є виключно твоїм спокутуванням. То виключно ти маєш борг, не бажаєш сплачувати його, одночасно входячи у борг до інших повірників. Чи я вірно все розумію?

— Аж дивно, що настільки тверезо. Твоя присутність подражнює мене, вампіре. Облиш мене сам на сам із моєю спокутою, прошу. І з моїм боргом.

— Без зволікання, — Регіс устав. — Посидь, подумай. Утім, пораду я тобі дам. Потреба спокути, очисного хрещення вогнем, почуття провини — то не ті речі, щодо яких ти можеш мати виключне право. Життя тим-то й відрізняється від бухгалтерії, що знає борги, які сплачуються через заборгованість перед іншими.

— Прошу, ходи звідси.

— Без зволікання.

Вампір відійшов, приєднався до Любистка й Мільви. Під час зміни пов’язки уся трійця дебатувала, що би тут з’їсти. Мільва витрусила з верши дріб’язок і глянула на нього критично.

— Нєма над чим медитувати, — сказала. — Тре’ нанизати тих малих тарганів на гілки й спекти їх над вугіллям.

— Ні, — покрутив тільки-но перев’язаною головою Любисток. — Це погана ідея. Рибок замало, не наїмося ними. Пропоную приготувати з них юшку.

— Юшку з риби?

— Авжеж. Є у нас купа того дріб’язку, є сіль, — Любисток проілюстрував цей перерахунок відгинанням пальців. — Отримали ми цибулю, моркву, петрушку, селеру. І казанок. Як усе підсумувати — маємо юшку.

— Придалося б трохи приправ.

— Ох, — посміхнувся Регіс, сягаючи рукою у торбу. — Із цим проблем не буде. Базилік, перець духмяний і червоний, лист лавровий, шавлія…

— Досить, досить, — пригамував його Любисток. — Вистачить, мандрагори в юшці нам не потрібно. Добре, до роботи. Мільво, почисти рибку.

— Сам чисти! Гля на них! Думають, шо як є у компанії жінка, то стане в них на кухні шурувати! Принесу воду й вогонь розведу. А із тими піскариками самі голову морочте.

— Це не піскарі, — сказав Регіс. — Це головні, пліточки, йоржі та підлящики.

— Ха! — не витримав Любисток. — А ти знаєшся на рибах, як я подивлюся.

— Я знаюся багато на чому, — признався вампір спокійно, без гордощів у голосі. — Я учився тому-сьому.

— Як ти такий учений, — Мільва ще раз дмухнула на вогонь, після чого встала, — то випатрай по-вченому ту рибку. Я по воду піду.

— Зумієш принести повний казанок? Ґеральте, допоможи їй!

— Зумію, — фиркнула Мільва. — А його допомоги мені нє тре’. Він власні має, особисті справи, нє можна йому перешкоджати!

Ґеральт відвернувся, удаючи, що не чує. Любисток і вампір вправно чистили риб’ячий дріб’язок.

— Рідка буде та юшка, — заявив Любисток, вішаючи казанок над вогнем. — Згодилася б, зараза, якась більша рибка.

Попередня
-= 84 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!