Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Хрещення вогнем

Місця за круглим столом — окрім одного — були позначені. Фрінгілла сиділа поряд із Ассіре вар Анагід, маючи праворуч від себе власне оте порожнє крісло, й воно відділяло її від Шеали де Танкарвіль, за якою зайняли місця Сабріна Ґлевіссіг і Кейра Мец. Ліворуч від Ассіре сиділи Іда Емен, Франческа Фіндабайр і Йеннефер. Точно навпроти Ассіре всілася Філіппа Ельгарт, справа від якої була Маргарита Ло-Антіль, а зліва — Трісс Мерігольд.

Усі стільці мали поручні, різьблені у вигляді сфінксів.

Філіппа розпочала. Повторила привітання і відразу перейшла до справи. Фрінгілла, якій Ассіре детально розповідала про попереднє зібрання ложі, не довідалася зі вступу нічого нового. Також не здивували її ані складені усіма чародійками декларації про вступ до конвенту, ані перші голоси у дискусії. Була вона лише трохи збентежена, бо ті перші голоси торкалися війни, яку Імперія вела із Нордлінгами, особливо нещодавно розпочатої операції у Соддені й Брюґґе, під час якої імператорські війська зіткнулися у сутичках із армією Темерії. Попри задекларовану аполітичність конвенту чародійки не могли приховати своїх поглядів. І декого з них дуже непокоїла присутність Нільфгарду біля їхніх брам. Фрінгілла ж мала змішані відчуття. Готова була закластися, що настільки навчені особи повинні розуміти, що Імперія несе Півночі культуру, добробут, порядок і політичну стабільність. Утім, вона не знала, як би сама реагувала, якби ті чужі війська наближалися до її дому.

Утім, схоже, що Філіппі Ейльгарт було вже досить дискусії про військові справи.

— Результату війни ніхто не в змозі передбачити, — сказала. — Більше того, спроби таке передбачити абсолютно позбавлені сенсу. Гляньмо, врешті, на ці речі тверезим оком. По-перше, війна не є аж таким вже великим злом. Я б більше побоювалася результатів перенаселення, яке на цьому етапі розвитку рільництва й промисловості означало б тотальну поразку від голоду. По-друге, війна — то продовження політики володарів. Скільки з тих, що правлять нині, буде жити за сто років? Жоден, вочевидь. Скільки династій виживе? Неможливо передбачити. Теперішні суперечки — територіальні, династійні, теперішні амбіції і теперішні надії через сто років стануть порохом і пилом хронік. А якщо ми не захистимо себе, якщо дамо втягнути себе у війну, від нас також залишиться лише порох і пил. Але якщо ми глянемо над знаменами, якщо закриємо вуха від бойових та патріотичних вигуків, то ми виживемо. А ми мусимо вижити. Мусимо, бо ми несемо відповідальність. Не щодо королів і їхніх партикулярних, завужених до одного королівства інтересів. Ми відповідаємо за світ. За прогрес. За зміни, які той прогрес несе. Відповідаємо ми за майбутнє.

— Тіссая де Фрьес вважала інакше, — сказала Франческа Фіндабайр. — Їй завжди йшлося про відповідальність перед простими, звичайними людьми. Не про майбутнє, а про тут і зараз.

— Тіссая де Фрьес померла. Якби була живою, то була б із нами.

— Напевне, — усміхнулася Маргаритка з Долин. — Але я не думаю, що я погоджуся із теорією про війну як ремедіум від перемоги голоду й перенаселення. Зверніть увагу на те останнє слово, шановні конфратерки. Засідаємо ми, використовуючи загальну мову, яка має полегшити порозуміння. Але для мене то є мова чужа. І щоразу більш чужа. У мові моєї матері немає слова «перенаселення», а слово «переельфення» було б неологізмом. Світлої пам’яті Тіссая де Фрьес переймалася долею звичайних людей. Якщо йдеться про мене, то не менш вважливим тут є доля звичайних ельфів. Я охоче аплодувала б ідеї спрямованості думки на майбутнє і трактування теперішнього дня як ефемериди. Але із прикрістю стверджую, що теперішній день обумовлює день завтрашній, а без завтра не буде майбутнього. Для вас, людей, може, й смішний плач над кущем бузку, який згорів під час військової завірюхи, бо ж бузку не забракне, якщо не буде цього — буде інший, а не стане бузку — що ж, буде акація. Вибачте за ботанічні метафори. Але візьміть ласкаво до відома, що те, що для вас, люди, є питання політики, для нас, ельфів, є питання фізичного виживання.

— Політика мене не цікавить, — голосно заявила Маргарита Ло-Антіль, ректорка магічної академії. — Я просто не бажаю, аби дівчат, освіті яких я себе присвятила, використовували як кондотьєрок, милячи їм очі речами про любов до вітчизни. Вітчизною тих дівчат є магія, цьому я їх вчу. Якщо моїх дівчат хтось втягне у війну, поставить їх на новій горі Содден, то вони програють незалежно від результату на полі бою. Я розумію твої застереження, Енідо, але ми маємо займатися майбутнім магії, а не расовими проблемами.

— Ми маємо займатися майбутнім магії, — повторила Сабріна Ґлевіссіг. — Але майбутнє магії вирішує статус чародіїв. Наш статус. Наше значення. Роль, яку ми граємо у суспільстві. Довіра, шана та поштивість, загальна віра у нашу придатність, у те, що магія не підводить. Альтернатива, яка перед нами стоїть, дуже проста: або втрата статусу й ізоляція у вежах зі слонової кістки, або служба. Служба навіть на горі Содден, навіть як кондотьєрів…

Попередня
-= 93 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!