Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Хрещення вогнем

— Дівчина з королівського роду, — спокійно відповіла Філіппа. — У венах якої тече королівська кров, кров кількох великих династій. Молоденька й така, що спроможна народжувати. Дівчина із небувалими магічними й віщунськими здібностями, носителька передбаченої пророцтвами Старшої Крові. Дівчина, яка стане грати свою роль легко, без диригентів, суфлерів, поплічників і сірих кардиналів, бо того хоче її призначення. Дівчина, чиї справжні здібності є — і залишаться — відомими тільки нам. Цірілла, дочка Паветти з Цінтри, онука Левиці Каланте. Старша Кров, Льодовий Пломінь Півночі, Нищителька і Відновлювачка, прихід якої передбачено протягом сотні років. Цірі з Цінтри, Королева Півночі. І її кров, з якої народиться Королева Світу.

***

Побачивши Щурів, що вихопилися із засідки, двоє вершників, які супроводжували карету, зараз же розвернулися і кинулися навтьоки. Не мали шансів. Ґіселер з Рефом й Іскрою відтяли їм відступ і після короткої сутички зарубали без церемоній. На ще двох, готових відчайдушно боронити запряжену четвіркою плямистих, у яблуко, коней карету накинулися Кейлі, Ассе й Містле. Цірі відчула розчарування і переможну злість. Їй не залишили нікого. Виходило так, що вона не матиме кого вбити.

Але був ще один вершник, який їхав перед каретою як гонець, у легкому обладунку, на швидкому коні. Міг утекти, але не втік. Розвернувся, крутнув мечем і помчав просто на Цірі.

Вона дозволила, аби той під’їхав, навіть трохи стримала коня. Коли він ударив, привстаючи у стременах, вона перевісилася з сідла, вміло уникаючи вістря, відразу випірнула, сильно відштовхуючись від стремен. Вершник був швидким й умілим, зумів ударити ще раз. Цього разу вона парирувала навскоси, а коли меч зісковзнув, тяла вершника знизу, коротко, у кисть руки, крутнула у фінті мечем у обличчя, а коли він мимоволі закрив голову лівою рукою, вправно обернула меч у долоні й хльоснула його під пахву, ударом, який вона годинами вчила у Каер Морені. Нільфгардець зсунувся з сідла, впав, устав на коліна, завив дико, намагаючись різкими рухами гамувати кров, що струменіла з перетятої артерії. Цірі мить вдивлялася в нього, як завжди захоплена виглядом людини, яка затято й з усіх сил б’ється зі смертю. Почекала, поки він стече кров’ю. Тоді від’їхала, не озираючись.

Засідка вдалася. Ескорт вибили до ноги. Ассе й Реф затримали карету, вчепившись у вузду запряжних. Форейтор, зіпхнутий з лівого запряжного, молоденький хлопець у кольоровій лівреї, сидів навколішках на землі, плакав і волав про милосердя. Кучер також кинув віжки й також благав про помилування, складаючи руки, наче для молитви. Ґіселер, Іскра й Містле під’їхали галопом до карети, Кейлі зіскочив з коня і шарпнув дверцята. Цірі під’їхала ближче, зійшла на землю, усе ще тримаючи у долоні вкритий кров’ю меч.

У кареті сиділа товстезна матрона у роброні й чепці, обіймаючи молоду і страшенно бліду дівчину у чорній, закритій під шию сукенці з гіпюровим комірцем. До суконьки, як зауважила Цірі, було прип’ято гему. Дуже красиву.

— Але ж хороші яблукуваті! — крикнула Іскра, оглядаючи запряжку. — Як картинки! Отримаємо ми за четвірку кілька флоренів!

— А каретку, — Кейлі вишкірився до жінки й дівчинки, — потягнуть до містечка форейтор і кучер, накинувши собі шворки. А як підуть угору, так й обидві панянки допоможуть.

— Панове розбійники! — почала матрона у роброні, яку хтива посмішка Кейлі, схоже, лякала більше скривавленого заліза у руці Цірі. — Звертаюся до вашої честі! Не зганьбіть цієї молодої дівчини!

— Гей, Містле, — крикнув Кейлі, насмішкувато кривлячи губи, — тут, як я чую, звертаються до твого гонору!

— Стули писок, — скривився Ґіселер, усе ще сидячи у сідлі. — Нікого твої фацетії не смішать. А ти, жінко, заспокойся. Ми Щури. Не воюємо із жінками і не кривдимо їх. Реф, Іскра, випрягайте скакунів! Містле, хапай верхових! І змиваємося!

— Ми, Щури, не воюємо із жінками, — знову вишкірив зуби Кейлі, вдивляючись у поблідле обличчя дівчини у чорній сукні. — Часом тільки забавляємося із ними, якщо ті мають бажання. А ти маєш, панянко? Не свербить тобі, часом, між ніжками? Ну, тут немає чого соромитися. Досить буде кивнути голівкою.

— Більше пошани! — крикнула ламким голосом дама у роброні. — Як смієш ти мовити до ясновельможної баронеси, пане розбійнику!

Кейлі зареготів, після чого схилився у перебільшеному поклоні.

— Просимо вибачення. Не хотів образити. Що, навіть запитати не вільно?

— Кейлі! — крикнула Іскра. — Йди сюди! Чого ти там балабониш? Допоможи нам коників випрягти! Фалько! Швидше!

Цірі не відривала очей від герба на дверцятах карети, від срібного єдинорога на чорному полі. Єдиноріг, думала. Колись я бачила такого єдинорога… Коли? В іншому житті? А може, то був тільки сон?

Попередня
-= 95 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!