Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Хрещення вогнем

Вона вже здогадалася, що дехто із зібраних опинився під час заколоту на Танедді у протилежних таборах, тож її аж ніяк не здивували антипатії, що набували за столом вигляду ядучих зауважень, які раптом пролунали на адресу Йеннефер, яка продовжувала свою доповідь. Починалася сварка, якій, утім, запобігла Філіппа Ейльгарт, безцеремонно гепнувши долонею об стіл, та так, що аж задзвонили келихи.

— Досить! — крикнула вона. — Закрийся, Сабріно! Франческо, не давай себе провокувати! Досить уже про Танедд і Ґарштанг. То вже історія!

Історія, подумала із дивним відчуттям прикрості Фрінгілла. Але така, на яку вони, хоча й з різних таборів, впливали. Для якої вони були важливими. Бо знали, що роблять і для чого. А ми, імператорські чародійки, не знаємо нічого. Фактично ми і є наче дівки на посилках, — подумала, — які знають, для чого їх шлють, але не відають навіщо. Добре, — подумала вона, — що з’являється оця ложа. Дідько їх знає, чим воно скінчиться, але добре, що починається.

— Продовжуй, Йеннефер, — попросила Філіппа.

— Мені більше нічого сказати, — стиснула губи чорноволоса чародійка. — Я повторюю: то Тіссая де Фрьес наказала мені привести Цірі до Ґарштангу.

— Найлегше всього звалити усе на мертву, — гримнула Сабріна Ґлевіссіг, але Філіппа стишила її різким жестом.

— Я не хотіла втручатися у те, що сталося вночі в Аретузі, — сказала Йеннефер, бліда і явно знервована. — Я хотіла забрати Цірі й утекти з Танедду. Але Тіссая переконала мене, що поява дівчини у Ґарштанзі стане шоком для багатьох, а її виголошення пророцтва у трансі зніме конфлікт. Я не перекладаю вину на неї, бо і я думала подібним чином. Ми обидві зробили помилку. Втім, моя була більшою. Якби я залишила Цірі під опікою Ріти…

— Що сталося — не відстанеться, — урвала Філіппа. — Помилка може статися із кожним. Навіть із Тіссаєю де Фрьес. Коли Тіссая вперше побачила Цірі?

— За три дні до початку з’їзду, — сказала Маргарита Ло-Антіль. — У Горс Велені. Я тоді також з нею познайомилася. І як тільки її побачила, відразу знала, що то незвичайно персона!

— Незвичайно незвична! — відізвалася Іда Емен еп Сівней, яка досі мовчала. — Бо у ній сконцентрувався спадок незвичайної крові. Hen Ichaer, Старша Кров. Генетичний матеріал, який призводить до незвичних здібностей носительки. Яка призводить до великої ролі, яку вона відіграє. Яку вона мусить відіграти.

— Бо хочуть того ельфійські міфи, легенди й пророцтва? — ядуче запитала Сабріна Ґлевіссіг. — Уся та справа від початку віддавала мені казкою і фантазією! Тепер я вже й не сумніваюся. Шановні пані, я пропоную для різноманітності зайнятися чимось серйозним, раціональним і реальним.

— Схиляю голову перед тверезою раціональністю, що є силою і джерелом великих переваг вашої раси, — злегка усміхнулася Іда Емен. — Утім тут, у гроні осіб, які можуть реалізовувати силу, що не завжди піддається раціональному аналізу й витлумаченню, дещо дивним здається мені несприйняття пророцтв ельфів. Наша раса не є настільки раціональною і не з раціональності черпає силу. І все ж існує вже кількадесят тисяч років.

— Генетичний матеріал, що зветься Старшою Кров’ю, про який ми говоримо, виявився дещо менш стійким, — зауважила Шеала де Танкарвіль. — Навіть ельфійські легенди й пророцтва, які ви сприймаєте з усією серйозністю, вважають Старшу Кров цілковито знищеною, вимерлою. Чи не так, пані Ідо? Немає вже на світі Старшої Крові. Остання, хто мала її у венах, була Лара Доррен еп Шіадал. Усі ми знаємо легенду про Лару Доррен і Крегеннена з Лоду.

— Не всі, — сказала Ассіре вар Анагід, уперше взявши слово. — Вашу міфологію я вивчала поверхово й цієї легенди не знаю.

— То не легенда, — сказала Філіппа Ейльгарт. — То правдива історія. І серед нас є й дехто, хто досконало знає не тільки історію Лари й Крегеннена, але і її наслідки, а це напевне зацікавить усіх. Просимо тебе взяти слово, Франческо.

— З того, що ти кажеш, — усміхнулася королева ельфів, — випливає, що ти розумієшся у справі не гірше за мене.

— Не виключаю. Але прошу саме тебе зробити доповідь.

— Аби протестувати мою щирість і лояльність до ложі, — кивнула Еніда ан Гленна. — Добре. Прошу пані всістися зручніше, бо розповідь не буде короткою.

***

— Історія Лари й Крегеннена — це історія правдива, втім зараз вона обросла настільки казковими орнаментами, що правда та мало розпізнавана. Також існують величезні розбіжності між людською й ельфійською версіями легенди, й в обох звучать шовінізм і расова ненависть. Тому я також відкину оздоби, обмежуся сухими фактами. Тож, Крегеннен з Лоду був чародієм, Лара Доррен еп Шіадал — ельфійською магічкою, Ен Северне, Відаючою, однією із загадкових навіть для ельфів носіїв Ген Іхер, Старшої Крові. Приязнь, а потім любовний зв’язок між ними спочатку з радістю привітали обома обидві раси, але скоро з’явилися і вороги, що рішуче противилися концепції поєднання людської та ельфійської магії. Як серед ельфів, так і серед людей знайшлися ті, які вважали то зрадою. Також були якісь нині вже неясні суперечки особистого характеру, заздрість і ревність. Коротко: у результаті інтриги Крегеннана було страчено. Лара Доррен, гнана й переслідувана, померла від виснаження десь на пустині, народивши дочку. Дівчинка врятувалася чудом. Прийняла її Керро, королева Реданії.

Попередня
-= 97 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!