Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Хрещення вогнем

— Тоді викликали чародіїв, аби ті дослідили трійцю і встановили, хто є ким. Гойдемар був таким завзятим, що після викриття виродка Фальки мав намір стратити дитинку, причому — публічно. Того ми не могли допустити. Після придушення повстання до впійманих повстанців застосовували неймовірні жорстокості, й належало нарешті покласти тому край. Страта дворічної дитинки, можете собі уявити? Про те ходили б легенди! Вже й так починали кружляти плітки, начебто сама Фалька народилася потворою через прокляття Лари Доррен, що, вочевидь, було дурнею, оскільки Фалька народилася ще до того, як Лара познайомилася із Крегенненом. Але якось мало кому хотілося рахувати роки. Памфлети й дурнуваті документи публікували тихцем навіть в Оксенфуртській Академії. Утім, повертаюся до тих досліджень, які доручив нам Гойдемар…

— Нам? — підвела голову Йеннефер. — Це кому?

— Тассаї де Фрьес, Августі Вагнер, Летіції Шарбоне й Гену Ґедимдейту, — спокійно сказала Франческа. — То тієї групи пізніше долучили й мене. Я була молодою чародійкою, але ельфійкою чистої крові. А мій батько… Біологічний, бо він від мене відмовився… Був Відаючим. Тож я знала, чим є ген Старшої Крові.

— А ген такий знайшли у Ріаннони, коли ви досліджували її і короля перш ніж підступитися до дітей, — кивнула Шела де Танкарвіль. — Й у двійки дітей, що дозволило виявити позбавленого гену виродка Фальки. І як ви врятували дитину від королівського гніву?

— Дуже простим способом, — усміхнулася ельфійка. — Ми вдавали незнання. Пояснювали королю, що справа нелегка, що ми все ще досліджуємо, але дослідження такі вимагають часу… Багато часу. Гойдемар, людина, по суті, добра й шляхетна, швидко охолонув й аж ніяк нас не підганяв, а трійня росла й бігала палацом, пробуджуючи радість королівської пари й усього двору. Амавет, Фіона й Адель. Уся трійця, схожа, як трійко горобчиків. За ними уважно слідкували, зрозуміло, раз за разом виникали підозри, особливо як котресь із дітей робило шкоду. Фіона колись вилила за вікно вміст нічного горщика прямо на великого конетабля, той голосно обізвав її диявольським сім’ям і попрощався із посадою. Якийсь час пізніше Амавет натер східці жиром, й одна дама двору, як уже поклали її руку в лубки, простогнала щось там про прокляту кров — і попрощалася із двором. Менш шляхетно народжені балакуни знайомилися із колодками й батогом, тому всі швиденько навчилися тримати язика за зубами. Навіть один барон із дуже старого роду, якого Адель підстрелила у задок з луку, обмежився лише…

— Не станемо розводитися над лайками манюпасів, — відрізала Філіппа Ейльгарт. — Коди нарешті повідомлено було Гойдемару правду?

— Її йому ніколи не повідомили. Не питав про неї, а нас це влаштовувало.

— Але яке дитя було виродком Фальки ви знали?

— Звичайно, Адель.

— Не Фіона?

— Ні. Адель. Померла від чуми. Диявольський виродок, проклята кров, дочка демонічної Фальки, під час епідемії, не дивлячись на протести короля, допомагала жрецям у шпиталі на підградді, рятувала хворих дітей, сама заразилася і померла. Мала сімнадцять років. Роком пізніше у її псевдобрата Амавета стався роман із графинею Анною Камени і його вбили посіпаки, найняті графом. Того самого року померла Ріаннона, прибита й зламана смертю дітей, яких вона любила. Тоді-то Гойдемар призвав нас знову. Бо ж останньою з трійні, принцесою Фіоною, зацікавився король Цінтри, Корам. Хотів її за дружину своєму синові, також Кораму, але знав плітки й не хотів женити сина на можливому виродку Фальки. Ми усім своїм авторитетом запевнили його, що Фіона дитина легальна. Не знаю, чи він повірив, але молоді припали одне одному до душі, й таким ото чином дочка Ріаннони, прапрапрабабка вашої Цірі, скоро стала королевою Цінтри.

— Принісши в династію Корамів славетний ген, який ви продовжували відслідковувати.

— Фіона, — спокійно сказала Еніда ан Гленна, — не була носієм гену Старшої Крові. Який ми вже у той час називали геном Лари.

— Як це?

— Носієм гена Лари був Амавет, а наш експеримент тривав. Бо Анна Камени, через яку втратили життя коханець і чоловік, ще залишаючись у жалобі по обох, народила близнюків. Хлопця і дівчинку. Батьком, безсумнівно, був Амавет, бо дівчинка була носієм гену. Отримала ім’я Мюріель.

— Мюріель Чарівна Лотриня? — здивувалася Шела де Танкарвіль.

— Дещо пізніше, — усміхнулася Франческа. — Спочатку Мюріель Миленька. То й справді було миленьке солодке дитинча. Як минуло чотирнадцять, говорили на неї вже — Мюріель Оксамитноока. Не один у тих очах потонув. Урешті видали її за Роберта графа Гаррамона.

— А хлопець?

— Криспін. Не мав гену, тож нас не цікавив. Здається, загинув він у якійсь війні, бо тільки війни й були у нього в голові.

Попередня
-= 99 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!