Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Меч призначення

— Навіщо ти знущаєшся з цієї дитини, Ейтне? Адже за хвильку ти даси їй Води Брокілону[45], й те, чого вона хоче, перестане мати будь-яке значення. Навіщо ти це робиш? Навіщо робиш це у моїй присутності?

— Хочу показати тобі, чим є призначення. Хочу довести тобі, що нічого не закінчується. Що все лише починається.

— Ні, Ейтне, — сказав він, встаючи. — Мені прикро, зіпсую тобі цю демонстрацію, але не маю наміру на це дивитися. Ти задалеко зайшла, Пані Брокілону, намагаючись підкреслити ту прірву, яка нас розділяє. Ви, Старший Люд, любите повторювати, що ненависть вам чужа, що це відчуття, властиве виключно людям. Але це неправда. Ви знаєте, що таке ненависть, і умієте ненавидіти, тільки виказуєте її трохи інакше, мудріше й менш різко. Але через те — й більш жорстоко. Я приймаю твою ненависть, Ейтне, від імені всіх людей. Я заслуговую на неї. Мені прикро через Моренн.

Дріада не відповідала.

— І, власне, це і є відповідь Брокілона, яку я маю переказати Венцлаву із Брюґґе, правда? Застереження і виклик? Наочний доказ ненависті й Сили, що дрімають між цими деревами, по волі яких за мить людська дитина вип’є отруту, що нищить пам’ять, узявши її з рук іншої людської дитини, чию психіку й пам’ять уже знищено? І ту відповідь має віднести Венцлаву відьмак, який знає — і полюбив — обох дітей? Відьмак, винний у смерті твоєї доньки? Добре, Ейтне, підкорюся твоїй волі. Венцлав почує твою відповідь, почує мій голос, побачить мої очі й усе в них прочитає. Але дивитися на те, що має статися, я не мушу. І не хочу.

Ейтне все ще мовчала.

— Прощавай, Цірі. — Ґеральт став на коліно, пригорнув дівчинку. Плечі Цірі затрусилися сильніше. — Не плач. Адже ти знаєш, що з тобою тут не може статися нічого поганого.

Цірі шморгнула носом. Відьмак устав.

— Прощавай, Бренн, — сказав він молодшій дріаді. — Будь здоровою й бережися. Виживи, Бренн, живи так довго, як твоє дерево. Як Брокілон. І ще одне...

— Так, Ґвинблейдде? — Бренн підняла голову, а в очах її засяяли сльози.

— Легко вбивати з лука, дівчино. Як же легко спустити тятиву й думати: це не я, не я, це стріла. На моїх руках немає крові того хлопця. Це стріла вбила, не я. Але стрілі нічого не сниться вночі. Нехай і тобі не сниться вночі, синьоока дріадо. Прощавай, Бренн.

— Мона... — сказала невиразно Бренн. Кубок, який вона тримала в долоні, тремтів, рідина, що його наповнювала, хлюпала.

— Що?

— Мона! — простогнала вона. — Я — Мона! Пані Ейтне! Я...

— Досить цього, — різко сказала Ейтне. — Досить. Опануй себе, Бренн.

Ґеральт сухо розсміявся.

— Ось твоє призначення, Лісова Пані. Я шаную твою завзятість і твою війну. Але я знаю, що скоро ти будеш воювати сама. Остання дріада Брокілону, яка посилає на смерть дівчат, які, втім, усе ще пам’ятають свої справжні імена. Незважаючи ні на що — зичу тобі щастя, Ейтне. Прощавай.

— Ґеральте... — прошепотіла Цірі, сидячи нерухомо, із опущеною головою. — Не залишай мене... саму...

— Білий Вовче, — сказала Ейтне, обіймаючи згорблені плечі дівчинки. — Ти мав чекати, аж поки вона тебе про це попросить? Щоб ти її не кидав? Аби витримав біля неї до кінця? Навіщо ти хочеш лишити її у таку мить? Залишити саму? Куди ти хочеш втекти, Ґвинблейдде? І від чого?

Цірі ще більше нахилила голову. Але не розплакалась.

— Аж до кінця, — кивнув відьмак. — Добре, Цірі. Не залишишся самою. Я буду поряд. Не бійся нічого.

Ейтне вийняла кубок із тремтячих рук Бренн, підняла його.

— Ти вмієш читати Старші Руни, Білий Вовче?

— Умію.

— Прочитай, що викарбувано на кубці. Це кубок із Крааґ Ану. Пили з нього королі, яких уже ніхто не пам’ятає.

— Duettaenn aef cirran Caerme Glaeddyv. Yn a esseath.

— Чи ти знаєш, що воно означає?

— Меч призначення має два леза... Одним є ти.

— Підведися, Дитино Старшої Крові. — У голосі дріади задзвеніла сталь наказу, якому неможливо було пручатися, воля, якій не можна було протистояти. — Пий. Це Вода Брокілону.

Геральт закусив губу, вдивляючись у сріблясті очі Ейтне. Не дивився на Цірі, яка повільно підносила до губ край кубка. Уже бачив це — колись. Конвульсії, судоми, несамовитий, страшезний, поволі згасаючий крик. І пустка, омертвіння й апатія в очах, що поволі відкриваються.

Він це вже бачив.

Цірі пила. По нерухомому обличчю Бренн повільно котилася сльоза.

— Досить. — Ейтне відібрала в неї кубок, поставила на землю, обома руками погладила волосся дівчинки, що спадало на плечі попелястими хвилями.

— Дитино Старшої Крові, — сказала. — Вибирай. Бажаєш ти залишитися у Брокілоні чи вирушити за своїм призначенням?


  45 ...адже за хвильку ти даси їй Води Брокілону — мотив «води забуття» — один із найпоширеніших у світовій міфології (досить пригадати води Лети — підземної річки смерті, відпивши з якої людська душа забувала про своє земне існування).

Попередня
-= 103 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!