Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Меч призначення

— А що на це Нєдамір?

— Не сказав ані «так», ані «ні». Але нехай він краще поводиться тихенько, молодик. Я ж казав, сам він проти дракона не піде, має покластися на фахівців, значить, на нас, Рубайл, і на Ярпена з його хлопцями. Ми, і ніхто інший, зустрінемо дракона на відстані меча. Решта, у тому числі й чарівники, якщо чесно допоможуть, поділять між собою чверть скарбниці.

— Окрім чарівників, кого ви зараховуєте до решти? — зацікавився Любисток.

— Усе ж не музик та віршомазів, — зареготав Ярпен Зігрін. — Зараховуємо тих, хто працює сокирою, а не лютнею.

— Ага, — сказав Три Галки, дивлячись на зоряне небо. — А чим працюють Козоїд і його набрід?

Ярпен Зігрін сплюнув у вогнище, щось пробурмотівши по-ґномськи.

— Міліція з Холопілля знає ці засрані гори й працює за провідників, — тихо сказав Богольт. — Тож справедливо буде допустити їх до поділу. Утім, із шевцем — трохи інша справа. Бачте, недобре воно буде, якщо хамство вирішить, що коли дракон з’явиться десь, то, замість того щоби слати за професіоналами, можна йому тихцем дати отруту — і далі борсатися у збіжжі з дівками. Якщо така процедура пошириться, то хіба жебрати нам доведеться. Що, ні?

— Правда, — додав Ярпен. — Тому, кажу вам, із тим шевцем має статися щось погане до того, як він, тягти його мати, до легенди потрапить.

— Якщо має статися, то станеться, — сказав впевнено Ніщавка. — Залиште це на мене.

— А Любисток, — підхопив Гном, — сраку йому в баладі обробить, на сміх підніме. Щоби були йому ганьба й сором на віки вічні.

— Про одне я забув, — сказав Ґеральт. — Є тут один, хто може вам усі плани поплутати. Який ні на які розділи та умови не піде. Я кажу про Ейка з Денесле. Ви із ним розмовляли?

— Про що? — проскреготів Богольт, палицею поправляючи колоди у вогнищі. — 3 Ейком, Ґеральте, не поговориш. Він на інтересах не розуміється або в домовленостях участі не бере.

— Коли ми під’їжджали до вашого табору, — сказав Три Галки, — ми його зустріли. Стояв навколішки на камінні, при повному озброєнні, і витріщався у небо.

— Він так постійно робить, — сказав Пильщик. — Медитує або молиться. Говорить, що треба так, бо йому богами наказано людей від зла охороняти.

— У нас, у Крінфріді, — буркнув Богольт, — тримають таких у хліву, на ланцюгу, й дають їм шматок вугілля, тоді вони на стінах дурню всяку малюють. Але досить уже тут про ближніх пліткувати, поговоримо про справи.

У коло світла безшелесно увійшла невисока, загорнута у вовняний плащ молода жінка із чорним волоссям, зібраним золотою сіточкою.

— Що воно так смердить? — запитав Ярпен Зігрін, удаючи, що не бачить її. — Наче сірка, ні?

— Ні. — Богольт, дивлячись убік, демонстративно потягнув носом. — Це мускус чи якісь інші пахощі.

— Ні, то хіба... — скривився Гном. — Ах! Це ж вельможна пані Йеннефер! Вітаємо, вітаємо!

Чародійка повільно обвела поглядом присутніх, на хвильку зупинивши блискучі очі на відьмаку. Ґеральт злегка усміхнувся.

— Дозволите присісти?

— Авжеж, авжеж, добродійко ти наша, — сказав Богольт і чхнув. — Сідайте отут, на сідлі. Кеннете, воруши жопою і подай чародійці сідло.

— Панове тут про справи, як я чую. — Йеннефер усілася, витягнувши перед собою зграбні ноги у чорних панчохах. — Без мене?

— Не насмілилися б ми, — сказав Ярпен Зігрін, — непокоїти таку поважну особу.

— Ти, Ярпене, — Йеннефер примружила очі, повертаючи голову до Гнома, — краще помовч. З першого дня ти наполегливо ставишся до мене, як до повітря, тож роби так і далі, не муч себе. Бо мене воно також не мучить.

— Та що це ви, пані Йеннефер. — Ярпен вишкірив у посмішці нерівні зуби. — Хай на мене кліщі наповзуть, якщо я не ставлюся до вас краще, ніж до повітря. Повітря, наприклад, я, буває, псую, на що з вами я б не наважився жодним чином.

Бородаті «хлопці» гучно розреготалися, але одразу стихли, побачивши синє світіння, яке раптом оточило чародійку.

— Ще одне слово, і від тебе зостанеться тільки зіпсоване повітря, Ярпене, — сказала Йеннефер голосом, у якому дзвенів метал. — І чорна пляма на траві.

— І справді, — кахикнув Богольт, розряджаючи тишу, що раптом згустилася. — Мовчи, Зігріне. Послухаємо, що має сказати нам пані Йеннефер. Вона тільки-но скаржилася, що ми тут без неї про справи говоримо. З того я роблю висновок, що вона має для нас якусь пропозицію. Послухаємо, прошу мосьпанство, що воно за пропозиція. Аби тільки не пропонувала нам, що сама, чарами, прикінчить дракона.

— А що? — Йеннефер підвела голову. — Вважаєш, що це неможливо, Богольте?

— Може, й можливо. Але для нас невигідно, бо, напевне, ти б зажадала тоді половину драконової скарбниці.

Попередня
-= 11 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!