Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Меч призначення

Обличчя чужинця було білим — білим і пористим, наче відтиснутий і відкинутий сир. А очі... Боги, завило щось в Йурзі. Очі...

— За віз. Швидко, — прохрипів незнайомець.

Це не був голос, який Йурґа чув раніше. Купець раптом відчув, як сильно заважає йому переповнений сечовий міхур. Незнайомець відвернувся і відійшов далі на міст.

Відьмак.

Кінь, прив’язаний до воза, форкнув, заіржав, глухо забив копитами об колоди.

Над вухом Йурґи задзижчав комар. Купець навіть рукою не ворухнув, аби його відігнати.

Задзижчав наступний. Цілі хмари комарів дзижчали в гущавині з того боку яру. Дзижчали. І вили.

Йурґа, до болю стискаючи зуби, зрозумів, що то не комарі.

З темряви, що густішала на зарослому кущами узбіччі, вигулькнули малі потворні фігури — не вище чотирьох ліктів, страшенно худі наче скелети. Увійшли на міст дивною, чаплиною ходою, високо й різко піднімаючи шишкуваті коліна. Очі під пласкими зморшкуватими лобами світилися жовтим, у широких, жаб’ячих пащеках блищали білі гострі іколки. Наближалися потвори з шипінням.

Незнайомець, нерухомий, наче статуя посеред мосту, підняв раптом праву долоню, дивно складаючи пальці. Потворні карлики відсахнулися, засичали голосніше, але одразу кинулися уперед, швидко, усе швидше, піднімаючи довгі худі пазуристі лапи.

По колодах, зліва, заскреготали пазурі, ще одна потворна вистрибнула раптом з-під мосту, а інші кинулися уперед несамовитими підскоками. Незнайомець крутнувся на місці, блиснув видобутий невідомо коли меч. Голова потвори, що вдряпувалася на міст, підлетіла на сажень вгору, потягши слідом крапельки крові. Біловолосий одним стрибком увірвався у групу інших, закрутився, швидко рубаючи направо-наліво. Потвори, вимахуючи лапами й виючи, кинулися на нього з усіх боків, не звертаючи уваги на сяючий клинок, що тнув, наче бритва. Йурґа зіщулився, притулившись до воза.

Щось упало просто йому під ноги, оббризкуючи кров’ю. Була це довга кістлява лапа, із чотирма пазурами й лускувата, наче куряча нога.

Купець закричав.

Почув, як щось проходить повз нього. Скорчився, бажаючи пірнути під віз, але в той самий момент інше щось упало йому на карк, а пазуристі лаписька схопили його за скроню і щоку. Він заплющив очі, гарчав і шарпався, скочив і невпевненим кроком вибіг на середину мосту, спотикаючись об трупи, що лежали на колодах. На мосту кипіла битва — Йурґа вже не бачив нічого, окрім лютої колотнечі, клубка, з якого раз по раз блискав промінь срібного вістря.

— Ряту-у-у-унку! — завив він, відчуваючи, як гострі ікла, пробиваючи повсть капюшону, впиваються йому у потилицю.

— Голову вниз!

Він притис підборіддя до грудей, ловлячи краєм ока блиск клинка. Той свиснув у повітрі, зачепив капюшон. Йурґа почув огидне мокре хрупання, після чого на спину його, наче з відра, потекла гаряча рідина. Він упав на коліна, кинутий униз уже безвладним тягарем, що висів у нього на карку.

На його очах чергові три потвори вистрибнули з-під мосту. Підскакуючи, наче чудернацькі стрибунці, вчепилися у стегна незнайомцю. Один, коротко рублений поперек жаб’ячий писок, ступив напружено кілька кроків і звалився на колоди. Другий, ударений самим кінчиком меча, упав, забився в корчах. Інші обложили біловолосого, неначе мурашки, зіпхнули на краєчок моста. Черговий з них вилетів з того клубка назад, бризкаючи кров’ю, трусячись і виючи. Тої ж миті увесь вируючий клубок перекотився за край і звалився в урвище. Йурґа впав, закриваючи голову руками.

З-під мосту пролунав повний тріумфу писк потвор, який, утім, відразу перетворився на крики болю, вереск, переривані лише свистом клинка. Потім із темряви долинули гуркіт каміння і хрускіт розтоптуваних, трощених скелетів, потім знову були свист меча й раптовий обірваний, розпачливий вереск, що заморожував кров у жилах.

А потім уже була тільки тиша, що порушувалася лише раптовим криком переляканого птаха в глибині лісу, серед величезних дерев. Потім замовк і птах.

Йурґа ковтнув сухим горлом, підняв голову, важко встав. Далі було тихо, навіть листя не шелестіло, весь ліс, здавалося, онімів від жаху. Небо затягнули рвані хмари.

— Гей...

Він відвернувся, мимоволі заслоняючись піднятими руками. Відьмак стояв перед ним, чорний, нерухомий, із блискучим мечем у низько опущеній долоні. Йурґа помітив, що стоїть той якось криво, що хилить його убік.

— Пане, що з вами?

Відмак не відповів. Зробив крок, незграбно й важко, тягнучи ліве стегно. Витягнув руку, ухопився за віз. Йурґа помітив кров, блискучу й чорну, що стікала на колоди.

— Вас поранено, пане!

Попередня
-= 112 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!