Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Меч призначення

Нєдамір, худорлявий та веснянкуватий підліток у білому кожушку, минув відьмака, кинувши на нього зверхній, хоча й помітно втомлений погляд. Ґилленстерн випростався і стримав коня.

— Дозвольте-но, пане відьмаче, — сказав владно.

— Слухаю. — Ґеральт ударив кобилу п’ятами, поволі рушив у бік канцлера, вслід за табором. Дивувався, що, маючи настільки показне черевце, Ґилленстерн проміняв зручності їзди у візку на сідло.

— Учора, — Ґилленстерн трохи натягнув віжки, прикрашені золотими бляшками, й відкинув з плеча бірюзовий плащ, — учора ви сказали, що вас дракон не цікавить. А що ж тоді вас цікавить, пане відьмаче? Чому ви їдете з нами?

— Це вільна країна, пане канцлере.

— Поки що. Але у цьому почті, пане Ґеральте, кожен повинен знати своє місце. І роль, яку він має виконувати згідно з волею короля Нєдаміра. Ви це розумієте?

— Що ви хочете сказати, пане Ґилленстерне?

— Те, що кажу. Я чув, що останнім часом із вами, відьмаками, важко домовлятися. Річ у тому, що коли не вкажуть відьмаку на потвору, яку слід убити, відьмак, замість того аби брати меч і рубати, починає роздумувати, чи це годиться, чи не виходить воно за межі можливості, чи не суперечить це кодексу і чи потвора — справді потвора, наче це не кидається в очі. Мені здається, що вам просто щастить. За моїх часів відьмаки смерділи не грошима, а виключно онучами. Не роздумуючи, рубали, на що їм указували, і все одно було їм, чи це вовкулак, чи дракон, чи збирач податків. Важливо було, чи добре вони рубають. Чи ні, Ґеральте?

— Ви маєте для мене якесь доручення, Ґилленстерне? — сухо запитав відьмак. — Тоді говоріть, про що йдеться. Подумаємо. А якщо не маєте, то шкода язиком молоти, правда ж?

— Доручення? — зітхнув канцлер. — Ні, не маю такого. Тут йдеться про дракона, а це явно за межами можливого для тебе, відьмаче. Уже краще Рубайли. Тебе я хотів тільки попередити. Застерегти. Відьмацькі фанаберії розподілу потвор на добрих та злих я і король Нєдамір прийняти можемо, але не хочемо про них слухати, а тим більше бачити, як їх упроваджують у життя. Не втручайся у королівські справи, відьмаче. І не змовляйтеся з Доррегараєм.

— Я не звик змовлятися з чародіями. Звідки таке припущення?

— Доррегарай, — сказав Ґилленстерн, — у своїх фанаберіях випереджає навіть відьмаків. Не зупиняється на розподілі потвор на добрих і злих. Вважає їх усіх добрими.

— Це аж занадто.

— Безумовно. Але він обстоює свої погляди з дивовижним завзяттям. Насправді я б не здивувався, якщо б із ним щось трапилося. А оскільки доєднався він до нас у дивному товаристві...

— Я не товариство для Доррегарая. Як і він — для мене.

— Не перебивай. Товариство його дивне. Відьмак, сповнений докорів сумління, наче хутро — бліх. Чародій, який повторює друїдську маячню про рівновагу в природі. Мовчазний лицар Борх Три Галки і його ескорт із Зерріканії, де, як усім відомо, приносять жертви зображенню дракона. І всі вони раптом доєднуються до полювання. Дивно, чи не так?

— Нехай буде, що — так.

— Тоді знай, — сказав канцлер, — що на найзагадковіші проблеми знаходяться, як доводить практика, найпростіші рішення. Не змушуй мене, відьмаче, аби я до них удався.

— Не розумію.

— Розумієш, розумієш. Дякую за розмову, Ґеральте.

Ґеральт затримався. Ґилленстерн погнав коня і приєднався до короля, наздоганяючи табір. Повз них проїхав Ейк із Денесле у набивному каптані зі світлої шкіри, позначеної слідами від панцира, тягнучи заводного коня, навантаженого зброєю, монолітним срібним щитом та могутнім списом. Ґеральт привітав його піднятою долонею, але мандрівний лицар відвернувся, стискаючи вузькі губи, ударив коня острогами.

— Не радий він тобі, — сказав Доррегарай, під’їжджаючи. — Га, Ґеральте?

— Схоже на те.

— Конкуренція, вірно? У вас обох схожа діяльність. Тільки що Ейк — ідеаліст, а ти — професіонал. Невелика різниця, особливо для тих, кого ви вбиваєте.

— Не порівнюй мене з Ейком, Доррегараю. Диявол його знає, кого ти тим самим кривдиш, мене чи його, але не порівнюй.

— Як забажаєш. Для мене, чесно кажучи, ви обидва однаково огидні.

— Дякую.

— Нема за що. — Чародій поплескав по шиї коня, якого налякали крики Ярпена і його ґномів. — Для мене, відьмаче, називати вбивство покликанням — це огидно, низько й погано. Світ наш перебуває в рівновазі. Знищення, убивство будь-яких створінь, які в цьому світі живуть, рівновагу розхитують. А брак рівноваги наближує погибель, погибель і кінець світу, цього, який нам відомий.

— Друїдська теорія, — кивнув Ґеральт. — Мені вона відома. Її мені колись виклав один старий ієрофант[11], іще у Рівії. За два дні після нашої розмови його розірвали щуролаки[12]. Розхитування рівноваги в тому зафіксувати не вдалося.


  11 ...старий ієрофант — у стародавніх греків — старший жрець в Елевсинських містеріях; назва походить від грецького «hierophantes» — «той, хто знає майбутнє». Пізніше — жрець або священик високого рівня.

  12 ...розірвали щуролаки — слово створено за такими самими правилами, що й знайоме вже читачеві «вовкулаки»; інакше кажучи, мова йде про щурів-перевертнів.

Попередня
-= 14 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!