Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Меч призначення

— Не знаю. — Борх відвернувся.

Вея, з дивно завмерлим обличчям, швидко проказала кілька слів.

— Скочу уперед, — сказав відьмак. — Перевірю.

— Зостанься.

— Навіщо?

Три Галки мить мовчав, вдивляючись у землю.

— Навіщо? — повторив Ґеральт.

— Їдь, — сказав Борх. — Може, так буде краще.

— Що має бути краще?

— Їдь.

Міст, що поєднував два краї прірви, виглядав солідно, збудований із товстих соснових колод, зіпертий на чотирикутну колону, об яку із шумом, довгими вусами піни розбивалася течія.

— Гей, Пильщику! — крикнув Богольт, керуючи возом. — Чого ти зупинився?

— А я знаю, що воно за міст?

— Чому ми сюди їдемо? — запитав Ґилленстерн, під’їжджаючи ближче. — Не подобається мені пертися з возами на ту кладку. Гей, шевче! Чому туди ведеш, а не шляхом? Адже шлях далі йде, на захід?

Героїчний отруйник із Холопілля наблизився, знімаючи баранячу шапку. Виглядав кумедно, обряджений у натягнений на сірячину старомодний напівпанцир, виклепаний, напевне, ще за панування короля Самбука.

— Тудою дорога коротша, милостивий пане, — сказав не до канцлера, а просто до Нєдаміра, обличчя якого й далі виражало майже болісну нудьгу.

— Як це? — запитав нахмурений Ґилленстерн.

Нєдамір навіть не глянув на шевця.

— Ото, — сказав Козоїд, вказуючи на три щербаті вершини, що здіймалися над місциною, — то Х’ява, Пустуля і Скакунів Зуб. Шлях веде до руїн старої фортеції, йде навколо Х’яви з півночі, за вигинами річки. А через міст шлях можна скоротити. Ущелиною пройдемо на полонину між горами. А як тамочки драконячих слідів не знайдемо, підемо на схід далі, у яри заглянемо. А ще далі на схід є рівнесенькі долини, пряма дорога звідти на Кайнгорн, до ваших, пане, земель.

— А де ж це, Козоїде, ти такого знання про ці гори набрався? — запитав Богольт. — При колодках?

— Ні, пане. Овець я тут змолоду пас.

— А міст той витримає? — Богольт устав на козли, заглянув униз, на спінену ріку. — Прірва десь сажнів із сорок.

— Витримає, пане.

— Звідки взагалі такий-от міст у цій дичині?

— Той міст, — сказав Козоїд, — тролі у давні часи побудували[13], хто туди їздив, мав платити їм чималий гріш. Але ж мало хто туди їздив, тож тролі із торбами й пішли. А міст залишився.

— Повторюю, — гнівно сказав Ґилленстерн, — вози у мене із реманентом і фуражем, на бездоріжжях можемо загрузнути. Чи не краще шляхом їхати?

— Можна й шляхом, — ворухнув плечима швець. — Але воно дорога довша. А король мовили, що йму до дракона швидко тре, що виглядає він його, наче шуліка тичку.

— Теличку, — поправив його канцлер.

— Хай і теличку, — погодився Козоїд. — А мостом все ’дно буде ближче.

— Ну то вперед, Козоїде, — вирішив Богольт. — Сунь попереду, ти й твоє військо. У нас такий звичай, уперед найхоробріших слати.

— Не більше, аніж один віз за раз, — застеріг Ґилленстерн.

— Добре. — Богольт шмагнув коней, віз застукотів по колодах мосту. — За нами, Пильщику! Дивися, чи колеса рівно йдуть!

Ґеральт стримав коня, дорогу йому загородили лучники Нєдаміра у своїх пурпурово-золотих каптанах, з’юрмившись на кам’яному причілку.

Кобила відьмака форкнула.

Земля затряслася. Гори затремтіли, зубатий край скельної стінки раптом розплився на тлі неба, а сама стіна заговорила раптом глухим, відчутним дуднінням.

— Увага! — гукнув Богольт, уже з другого боку мосту. — Увага там!

Перше каміння, поки дрібне, зашурхотіло та застукало по обриву, що спазматично тремтів. На очах у Ґеральта частина дороги, розсадившись чорною щілиною, що страшезно швидко зростала, полетіла із приголомшливим гуркотом у прірву.

— На коней!!! — заверещав Ґилленстерн. — Милостивий пане! На інший бік!

Нєдамір, із головою, утиснутою у гриву коня, погнав на міст, за ним скочили Ґилленстерн і кілька лучників. За ними зі стуком увалився на тріскотливі колоди королівський фургон, на якому билася на вітрі хоругва із грифоном.

— Це лавина! З дороги! — завив іззаду Ярпен Зігрін, нахльостуючи бичем кінські зади, випередивши другий віз Нєдаміра й розкидаючи лучників. — 3 дороги, відьмаче! З дороги!

Поряд із фургоном Гномів пронісся Ейк із Денесле, сидячи в сідлі рівно й незворушно. Якби не смертельно-бліде обличчя і стиснуті у переляканій гримасі уста, можна було б подумати, що мандрівний лицар не звертає уваги на каміння та валуни, що сипалися на шлях. Іззаду, від групи лучників, хтось дико кричав, іржали коні.

Ґеральт шарпнув віжки, зіп’яв коня, одразу перед ним земля завирувала від валунів, що котилися згори. Віз Гномів із туркотом прокотився по камінню, одразу перед мостом підскочив, осів із тріском набік, на зламану вісь. Колесо відскочило від балюстради й полетіло униз, у бурхливу течію.


  13 ...той міст тролі в давні часи побудували — за народними уявленнями, троль найчастіше ховається під мостом і вимагає плату за проїзд; інколи йдеться про те, що саме тролі ті мости й будують.

Попередня
-= 17 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!