Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Меч призначення

— А зараза його зна, прошу мосьпанство, — зніяковів Богольт. — Гей, чародії! Чи в легендах про золотих драконах мовиться, як таких убити?

— Як його вбити? Та звичайнісінько! — крикнув раптом Козоїд. — Що там думати, дайте швиденько якогось звірятка. Напхаємо його чимось отруйним і підкинемо гаду, хай він щезне.

Доррегарай подивився на шевця скоса, Богольт сплюнув, Любисток відвернувся із гримасою огиди. Ярпен Зігрін посміхнувся масненько, взявшись під боки.

— Що ви так дивитеся? — запитав Козоїд. — До роботи треба умовитися, чим напхаємо стерво, щоби гад скоріше здох. Має це щось бути страшезно отруйним чи гнилим.

— Ага, — сказав Гном, усе ще посміхаючись. — Щось тут отруйне, паскудне й смердяче є. Знаєш, що воно, Козоїде? Виявляється, що це ти.

— Що?

— Гівно! Вали звідси, гречкосію, хай би очі мої тебе не бачили.

— Пане Доррегараю, — сказав Богольт, підходячи до чародія. — Доведіть свою користь. Пригадайте легенди та перекази. Що вам відомо про золотих драконів?

Чародій посміхнувся, бундючно випрямляючись.

— Що мені відомо про золотих драконів, питаєш? Мало, але достатньо.

— Тож слухаємо.

— Ай слухайте, і слухайте уважно. Там, перед нами, сидить золотий дракон. Жива легенда, може, останнє і єдине у своєму роді створіння, що вціліло від вашого вбивчого шалу. Легенди не вбивають. Я, Доррегарай, не дозволю вам торкнутися цього дракона. Зрозуміло? Можете пакуватися, приторочувати в’юки та повертатися додому.

Ґеральт був переконаний, що вибухне колотнеча. Помилявся.

— Мосьпане чародію, — урвав тишу голос Ґилленстерна. — Зауважуйте, до кого ви мовите. Король Нєдамір може наказати вам пакувати в’юки та забиратися до диявола. Але не навпаки. Це зрозуміло?

— Ні, — сказав чародій. — Не зрозуміло. Бо я — майстер Доррегарай, і мені не наказуватиме хтось, чиє королівство займає землю, видну з висоти частоколу паршивої, брудної і смердючої фортеці. Чи знаєте ви, пане Ґилленстерне, що коли я прокажу закляття і виконаю рух рукою, то ви перетворитесь на коров’ячий коржик, а ваш неповнолітній король — на щось куди гірше? Це зрозуміло?

Ґилленстерн не встиг відповісти, бо Богольт, підступивши до Доррегарая, схопив його за плече й повернув до себе. Ніщука й Пильщик, мовчазні й похмурі, висунулися з-за спини Богольта.

— Слухай-но, пане магіку, — сказав тихо величезний Рубайло. — Перш ніж почнете ви виконувати ті ваші рухи руками, послухайте. Я міг би довго пояснювати, прошу мосьпанство, де я собі маю твої заборони, твої легенди й твою дурну балаканину. Але ж нехай замість відповіді вистачить і ось цього.

Богольт втягнув повітря, приклав пальця до ніздрі і зблизька висякався чародієві на носки чобіт.

Доррегарай зблід, але не ворухнувся. Бачив — як і всі — ланцюговий моргенштерн на ліктьової довжини держаку, який Ніщука тримав у низько опущеній руці. Знав — як і всі, — що час, потрібний на те, щоб накласти закляття, незрівнянно довший за час, потрібний Ніщуці, щоб розвалити йому голову на чверті.

— Ну, — сказав Богольт. — А тепер ґречно відійдіть убік, прошу мосьпанство. А якщо стане тобі в охоту знову роззявити рота, то швиденько заткни його віхотем трави. Бо якщо я ще раз почую твоє репетування, ти в мене отримаєш.

Богольт відвернувся і потер долоні.

— Ну, Ніщуко, Пильщику, до роботи, бо гад той від нас утече.

— Не видно, аби мав він намір утікати, — сказав Любисток, дивлячись у поле. — Гляньте-но на нього.

Золотий дракон, який сидів на пагорбі, позіхнув, задер голову, замахав крилами і шмагнув по землі хвостом.

— Королю Нєдаміре й ви, лицарі! — заревів він, неначе мідяна труба. — Я — дракон Віллентретенмерт! Як бачу, не всіх вас зупинила лавина, яку саме я, не хвалячись, спустив вам на голови. Дісталися ви аж сюди. Як бачите, з долини є лише три шляхи. На схід, до Холопілля, на захід, до Кайнгорна. Цими шляхами ви можете скористатися. Північною ущелиною, панове, ви не підете, бо я, Віллентретенмерт, вам це забороняю. Якщо ж хтось моєї заборони сприйняти не захоче, то викликаю його на бій, на гоноровий, лицарський поєдинок. Зброєю конвенційною, без чарів і вогню. Битва до повної капітуляції однієї зі сторін. Чекаю відповіді від вашого герольда, як наказує звичай!

Усі стояли, широко пороззявлявши роти.

— Він говорить! — просопів Богольт. — Неймовірно!

— І до того ж — страшенно мудро, — сказав Ярпен Зігрін. — Чи хтось зна, що воно таке — зброя конфесійна?

— Звичайна, не магічна, — сказала Йеннефер, зморщившись. — Утім, я не можу зрозуміти одного. Неможливо говорити артикульовано, маючи роздвоєний язик. Лайдак уживає телепатію. Майте на увазі, що вона діє в обидва боки. Він може читати ваші думки.

Попередня
-= 21 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!