Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Меч призначення

Дракон уник удару в акуратному, зграбному, повному грації повороті і, звившись, наче жива золота стрічка, блискавично, але м’яко, воістину по-кошачому, сягнув лапою під живіт коня. Кінь кувікнув, високо підкидаючи зад, лицар хитнувся у сідлі, але списа не випустив. У мить, коли кінь майже зарився ніздрями у землю, дракон різким ударом лапи змів Ейка з сідла. Всі бачили, як підлетіли угору, вируючи, бляхи панцира, всі почули брязкіт та грюкіт, із якими лицар звалився на землю.

Дракон, присівши, придавив коня лапою і наблизив зубату пащу. Кінь кувікнув перелякано, зашамотівся і стихнув.

У тиші, що запала, всі почули глибокий голос дракона Віллентретенмерта:

— Мужнього Ейка із Денесле можна забрати з поля, він неспроможний на подальший бій. Наступний, прошу.

— От, курва, — сказав Ярпен Зігрін у тиші, що встановилася.

VIII

— Обидві ноги, — сказала Йеннефер, витираючи руки лляною серветкою. — І наче щось із хребтом. Обладунок на спині вдавлений, наче він копром дістав. А ноги — це через власний спис. Не скоро він сяде на коня. Якщо й узагалі сяде.

— Професійний ризик, — пробурмотів Ґеральт.

Чародійка зморщилася.

— Тільки це й можеш сказати?

— А що ти ще хотіла б почути, Йеннефер?

— Той дракон неймовірно швидкий, Ґеральте. Занадто швидкий, аби могла з ним битися людина.

— Розумію. Ні, Йен. Не я.

— Принципи? — зло посміхнулася чародійка. — Чи звичайний, найзвичайнісінький страх? Це єдине людське відчуття, яке в тобі не випалили?

— Одне й друге, — погодився незворушно відьмак. — Яка різниця?

— Власне, — Йеннефер підійшла ближче, — жодної. Принципи можна зламати, страх можна перемогти. Убий того дракона, Ґеральте. Для мене.

— Для тебе?

— Для мене. Я хочу того дракона, Ґеральте. Всього. Хочу мати його тільки для себе.

— Використай чари та вбий його.

— Ні. Ти його вбий. А я чарами стримаю Рубайл та інших, аби не заважали.

— Будуть трупи, Йеннефер.

— І з якого часу це тобі заважає? Ти займися драконом, я беру на себе людей.

— Йеннефер, — сказав холодно відьмак. — Я не можу зрозуміти. Навіщо тобі той дракон? Аж настільки тебе затьмарює жовтий колір його лусок? Адже ти не потерпаєш від бідності, маєш незліченні джерела існування, ти маєш славу. Тож про що йдеться? Тільки нічого не кажи про покликання, дуже тебе прошу.

Йеннефер мовчала, нарешті ж, скрививши губи, з розмаху копнула камінь, що лежав у траві.

— Є дехто, хто може мені допомогти, Ґеральте. Кажуть, що воно... ну, ти знаєш, про що йдеться... Кажуть, що воно не є невідворотнім. Є шанси. Я можу ще мати... Розумієш?

— Розумію.

— Це складна операція, дорога. Але взамін на золотого дракона... Ґеральте?

Відьмак мовчав.

— Коли ми висіли на мосту, — сказала чародійка, — ти про дещо мене попросив. Я виконаю твоє прохання. Незважаючи ні на що.

Відьмак сумно посміхнувся, вказівним пальцем торкнувся обсидіанової зірки на шиї Йеннефер.

— Занадто пізно, Йен. Ми вже не висимо. Мені вже все одно. Незважаючи ні на що.

Він очікував найгіршого, каскадів вогню, блискавки, удару в обличчя, лайки, прокльонів. Здивувався, побачивши лише стримане тремтіння губ. Йеннефер поволі відвернулася. Ґеральт пожалкував, що це сказав. Пожалкував за емоцію, яка до цього призвела. Межа можливого перейдена, урвалася, наче струна лютні. Він глянув на Любистка, помітив, як трубадур швидко відвертається, уникаючи його погляду.

— Ну, справи лицарського гонору маємо позаду, прошу мосьпанство! — закричав Богольт, уже в обладунку, стоячи перед Нєдаміром, який усе ще сидів на камені з неодмінним виразом нудьги на обличчі. — Лицарський гонор лежить отамочки й стогне тихенько. Кепська то була концепція, пане Ґилленстерне, випустити Ейка як вашого лицаря і васала. Не вказуватиму пальцями, але я знаю, кому Ейк міг бути вдячним за поламані кістки. Тому, скажемо чесно, одним рухом ми позбулися двох справ. Одного шаленця, який у шаленстві своєму хоче відродити легенди про те, як сміливий лицар перемагає у поєдинку дракона. І — одного крутія, який хотів на тому заробити. Знаєте, про кого я говорю, Ґилленстерне, так? Це добре. А тепер — наш хід. Тепер дракон — наш. Тепер ми, Рубайли, управимося з тим драконом. Але так, як треба нам.

— А домовленість, Богольте? — вицідив канцлер. — Що з домовленістю?

— У сраці я маю ту домовленість.

— Небачено! Це зневага до маєстату! — тупнув ногою Ґилленстерн. — Король Нєдамір...

— Що — король? — крикнув Богольт, спираючись на величезний дворучний меч. — Може, король хоче особисто, сам піти на дракона? А може, це ти, його вірний канцлер, увіпхнеш у броню свою пузо й вийдеш на поле? Чому ні, прошу, ми зачекаємо, прошу мосьпанство. Ви мали свій шанс, Ґилленстерне, якби Ейк заколов дракона — ви б узяли все, нам би ніц не дісталося, ані єдиної золотої луски з його хребта! Але тепер — запізно. Гляньте правді в очі. Немає кому битися у кольорах Кайнгорна. Не знайдете ви другого такого дурня, як Ейк.

Попередня
-= 23 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!