Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Меч призначення

— Доррегарає! — засичала Йеннефер.

— Мосьпане чародію, — сказав примирливо Богольт. — Чи годиться...

— Мовчи, Богольте. Я сказав, не чіпайте того дракона. Легенди не вбивають. Розвертайтеся — і геть звідси.

Рука Йеннефер раптом вистрелила вперед, а земля навколо Доррегарая вибухнула блакитним вогнем, закипіла курявою рваного дерну й каміння. Чародій похитнувся, оточений променями. Ніщука, підскочивши, вдарив його в обличчя зап’ястком. Доррегарай упав, з його палички вистрелила червона блискавка й, не зашкодивши, погасла між камінням. Пильщик, підскочивши з іншого боку, копнув лежачого чародія, розвернувся, аби повторити. Ґеральт увірвався між ними, відіпхнув Пильщика, видобув меча й тяв пласко, цілячи між наплічником і нагрудником обладунку. Перешкодив йому Богольт, парирувавши удар широким клинком дворучного меча. Любисток підставив ногу Ніщуці, але невдало — Ніщука вчепився у кольоровий кубрак барда й гепнув його кулаком межи очі. Ярпен Зігрін, підскочивши ззаду, підтяв Любистку ноги, вдаривши топорищем у згін коліна.

Ґеральт розвернувся у піруеті, уникаючи Богольтового меча, ударив коротко Пильщика, який саме підбіг, зірвавши йому залізний наручник. Пильщик відскочив, спіткнувся і впав. Богольт застогнав, махнув мечем, наче косою. Ґеральт перескочив над свистячим вістрям, кінцем руків’я гепнув Богольта у нагрудник, відкинув, тяв, цілячись у щоку. Богольт, бачачи, що не зуміє парирувати важким мечем, відкинувся назад, падаючи навзнак. Відьмак підскочив до нього й тієї миті відчув, як земля тікає у нього з-під ніг, як ті втрачають чутливість. Побачив, як горизонт із горизонтального стає вертикальним. Даремно намагаючись скласти пальці в охоронний Знак, важко вдарився боком об землю, випускаючи меча із онімілої долоні. У вухах йому дудоніло та шуміло.

— Зв’яжіть їх, поки діє закляття, — сказала Йеннефер десь згори, здалеку. — Всіх трьох.

Доррегарай і Ґеральт, запаморочені й нерухомі, дали себе прив’язати до воза без опору й жодного слова. Любисток бився і лаявся, тому, поки його прив’язували, заробив по писку.

— Чого їх в’язати, зрадників, сучих синів, — сказав, підходячи, Козоїд. — Відразу їх зарубати — і справі кінець.

— Сам ти син, та ще й не сучий, — сказав Ярпен Зігрін. — І не ображай тут сук. Геть пішов.

— Страшенно ви сміливі, — ревнув Козоїд. — Гляньмо, чи вистачить вам сміливості, коли мої з Холопілля надійдуть, а будуть ось-ось. Гляньм...

Ярпен крутнувся і з неочікуваною для його статури спритністю гепнув його топорищем по лобі. Ніщука, що стояв поряд, додав копняка. Козоїд пролетів кілька сажнів і зарився носом у траву.

— Згадаєте ще! — заверещав він, стоячи навкарачки. — Всіх я вас...

— Хлопці! — гукнув Ярпен Зігрін. — За жопу шевця, дратва його мати! Хапай його, Ніщуко!

Козоїд не чекав. Зірвався і клусом погнав у бік східного каньйону. За ним скрадливо побігли й холопільскі розвідники. Гноми, регочучи, кидали їм услід каміння.

— Відразу якось повітря посвіжішало, — засміявся Ярпен. — Ну, Богольте, беремося за дракона.

— Повільно, — підняла руку Йеннефер. — Брати ви можете, але ноги. У руки. Всі, хто тут стоїте.

— Це чому? — Богольт згорбився, а очі його зловісно блиснули. — Що це ви кажете, ясновельможна пані відьмо?

— Геть звідси услід за шевцем, — повторила Йеннефер. — Усі. Я сама справлюся із драконом. Неконвенційною зброєю. А на дорогу можете мені подякувати. Якби не я, скуштували б ви відьмачого меча. Ну, давайте, швиденько, Богольте, бо ж я нервуватиму. Застерігаю, я знаю закляття, за допомогою якого можу поробити з вас меринів. Досить ворухнути рукою.

— Ну ні, — процідив Богольт. — Моє терпіння уже досягло межі можливого. Не дам робити з себе дурника. Пильщику, відчепи-но дишло з возу. Відчуваю, що й мені потрібна буде неконвенційна зброя. Зараз хтось тут отримає по хребту, прошу мосьпанство. Не вказуватиму пальцем, але по хребту зараз отримає одна паскудна відьма.

— Спробуй лише, Богольте. Зробиш мені цей день приємним.

— Йеннефер, — сказав із докором ґном. — Чому?

— Може, я просто не люблю ділитися, Ярпене?

— Що ж, — посміхнувся Ярпен Зігрін. — Глибоко по-людськи. Так по-людськи, що аж майже по-ґномськи. Приємно бачити знайомі риси в чародійки. Бо і я не люблю ділитися, Йеннефер.

Він крутнувся у короткому, блискавичному замаху. Сталева куля, невідомо звідки й коли видобута, завила в повітрі й лупнула Йеннефер у середину лоба. Раніше, ніж чародійка встигла прийти до тями, вже висіла у повітрі, підтримувана за руки Пильщиком та Ніщукою, а Ярпен сплутував їй кісточки мотузкою. Йеннефер люто заверещала, але один із хлопців Ярпена закинув їй на голову віжки, стягнув міцно, впиваючись ременем у роззявлений рот, приглушив крик.

Попередня
-= 25 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!