Слава ЗСУ!

— Ходу, хлопаки!!! Нагору!!! — завив Ярпен Зігрін, перекрикуючи вереск Ніщуки, приваленого конем.

Ґноми, трясучи бородами, кинулися до скель із швидкістю, дивовижною для їхніх коротких ніг. Дракон їх не переслідував. Сидів спокійно й роззирався. Ніщука бився і верещав під конем. Богольт лежав без руху. Пильщик повз у бік скель, боком, наче величезний залізний краб.

— Неймовірно, — шепотів Доррегарай. — Неймовірно...

— Гей! — Любисток шарпнувся у мотузках, аж віз затрясся. — Що воно? Отам! Гляньте!

З боку східної ущелини видно було велику хмару куряви, а скоро долинули крики, гримотіння і тупіт. Дракон витягнув шию, споглядаючи.

На рівнину вкотилися три великі вози, повні збройного люду. Розділившись, вони оточували дракона.

— Це... зараза, це міліція і цехи з Холопілля! — закричав Любисток. — Обійшли витоки Браа! Так, це вони! Гляньте, це Козоїд, там, попереду!

Дракон пригнув голову, делікатно попхнув у бік возу мале сіреньке створіння, яке попискувало. Тоді вдарив хвостом по землі, заричав і стрілою помчав назустріч холополянам.

— Що воно? — запитала Йеннефер. — Оте мале? Те, що крутиться у траві? Ґеральте?

— Те, що дракон боронив від нас, — сказав відьмак. — Те, що проклюнулося недавно в печері, там, у північному каньйоні. Драконеня, яке проклюнулося з яйця дракониці, отруєної Козоїдом.

Драконеня, спотикаючись і тягнучи по землі опукле черевце, підбігло до воза, писнуло, встало стовпчиком, розчепірило крильця, а потім без роздумів притерлося до боку чародійки. Йеннефер, із дуже невиразною міною, голосно зітхнула.

— Любить тебе, — пробурмотів Ґеральт.

— Молодий, але не дурний. — Любисток викрутився у мотузках і вишкірив зуби. — Дивіться, куди увіткнув голівку, холера! Хотів би я бути на його місці. Гей, малий, утікай! Це Йеннефер! Страх драконів! І відьмаків. Принаймні одного відьмака...

— Мовчи, Любистку! — крикнув Доррегарай. — Гляньте там, у полі! Вони вже його обсіли, хай їм зараза!

Вози холополян, гримочучи, неначе бойові колісниці, гнали на дракона.

— Бий його! — ревів Козоїд, вчепившись у плечі возниці. — Бий його, братове, куди попаде й чим попаде! Не жалій!

Дракон спритно відскочив від першого воза, що наїжджав на нього й блискав вістрями кіс, вил та рогатин, але опинився поміж двома наступними, з яких упала на нього велика подвійна рибацька сітка. Дракон, заплутаний, звалився, покотився, згорнувся у клубок і розставив лапи. Сітка, розірвана на клоччя, різко затріщала. З першого воза, який уже встиг повернутися, кинули на нього наступні сітки, повністю його обплітаючи. Два інші вози також розвернулися, покотилися до дракона, туркотячи та підскакуючи на вибоїнах.

— Попався у сітку, карасику! — дерся Козоїд. — Зараз ми з тебе луски зішкребемо!

Дракон заревів, вибухнув у небо струменем пари. Холопільські міліціонери сипнули до нього, зіскакуючи з возів. Дракон заревів знову, відчайдушно, вібруючим ревінням.

З північного каньйону прийшла відповідь, високий бойовий крик.

Витягнені у шаленому галопі, розмахуючи світлими косами, із пронизливим свистом, оточені миготливим блиском шабель, з ущелини вирвалися...

— Зерріканки! — крикнув відьмак, безсило шарпаючись у мотузках.

— О, холера! — луною підтримав Любисток. — Ґеральте! Розумієш?

Зерріканки пройшли крізь натовп, наче гарячий ніж крізь брусок масла, позначаючи шлях порубаними трупами, зіскочили з коней, ставши обіч дракона, який бився у сітці. Перший із міліціонерів, що набігали, одразу ж втратив голову. Другий примірився до Веї з вилами, але зерріканка, тримаючи шаблю обома руками, зворотним рухом, кінчиком знизу, розпанахала його від паху до грудини. Решта спішно ретирувалися.

— На вози! — крикнув Козоїд. — На вози, браття! Возами їх роздавимо!

— Ґеральте! — крикнула раптом Йеннефер, підтягуючи зв’язані ноги й запихуючи їх різким рухом під віз, під викручені назад руки відьмака. — Знак Іґні! Перепалюй! Відчуваєш мотузку? Перепалюй, до холери!

— Наосліп? — застогнав Ґеральт. — Я тебе обпечу, Йен!

— Складай Знак! Витримаю!

Він послухався, відчув тремтіння у пальцях, складених у Знак Іґні над зв’язаними щиколотками чародійки. Йеннефер відвернулася, вгризлася у комір кубрачка, приглушуючи стогін. Драконеня, попискуючи, тицяло їй крильцями у бік.

— Йен!

— Перепалюй! — завила.

Вузли піддалися тоді, коли огидний, нудотний сморід припаленої шкіри неможливо було вже витримати. Дорреґарай видав дивний звук і зомлів, повиснувши в петлях на колесі возу. Чародійка, кривлячись від болю, напружилася, піднімаючи вільну вже ногу. Крикнула лютим, повним болю і злості голосом. Медальйон на шиї Ґеральта затремтів, наче живий. Йеннефер напружила стегно й махнула ногою в бік возів холопільської міліції, крикнувши закляття. Затріщало повітря, запахло озоном.